Дракон повернувся)

Друзі, прошу вибачення за мою відсутність, я хворіла з великою температурою і зовсім не могла писати. Але зараз уж все добре, тож на сайті з'явилася нова глава "Відданої дракону"! Книга надалі буде оновлюватися регулярно, о 8.00.

Дякую всім, хто чекав і переживав за мене! 

А хто ще не знайомий з моїм пригодницьким фентезі, запрошую! 

Ейлін - донька князя Скелястих Гір, яку через інтриги її мачухи приносять у жертву дракону. Але жертвою вона бути не збирається.
Рейнар - позашлюбний син короля Зеленого Острова. Його відправляють до замку дракона, аби він забезпечив перемогу над крилатим монстром свого брата - спадкоємця престолу.
Що об'єднає цих двох? Дізнаємося, прочитавши цю історію!

Книга безкоштовна, продовження - щодня о 8.00!
Підписуйтесь на автора та

додавайте книгу в бібліотеку, щоб нічого не пропустити!

Уривок з нового розділу:

 — Я помру тут, крутячи цю ручку, — прошепотіла Ейлін ледве чутно. Поскільки замок стояв на високій горі, криниця видавалася бездонною. Вона крутила ручку, певно, півгодини, поки відро не з’явилося над цямриною. Обережно, щоб не розхлюпати ні краплини, дівчина відкріпила його від ланцюга, поставила на землю, і сама сіла біля нього, випроставши ноги і спершись спиною об криницю. 

Руки були стерті до кривавих мозолів, кожен м’яз болів, а ще й живіт звело від голоду. Дівчина схилилася над цебром і ковтнула води. Вона була дуже холодна, аж зуби звело.

 — Таки смачна ця вода, — сказала Ейлін. Тут, у  безлюдному Гнзді Орла, вона почала розмовляти сама з собою. — Мабуть, підземні струмки проходять через камінь і очищуються, стають прозорі, як сльоза. Але хай мене грім поб’є, якщо  я погоджуся ще хоч раз витягти це бісове цебро!

Як тільки вона промовила ці слова, над її головою щось зашуміло і загуркотіло. аж Ейлін затулилася руками, злякавшись, що Вищі сили вирішили покарати її за пустослівство і таки вразити небесною стрілою. 

Але коли шум стих і вона залишилася цілою і неушкодженою, Ейлін обережно повернула голову і побачила дракона, який гордовито сидів посеред подвір’я, тримаючи передніми лапами забиту козу. На шиї тварини залишився ланцюг, яким, певно, її припнули десь на луці господарі, а за ланцюгом тягнувся чималий кілок. Отож, коли дракон приземлявся, цей ланцюг з кілком гатили по скелях, створюючи враження грому. 

 — Ти все прибрала, двонога? — дракон повів головою в різні боки. 

 — Я хотіла поховати королівського сина, — вона похнюпилась, розпатлане волосся впало їй на обличчя. 

 — Того невігласа, який тинявся тут і читав тупі заклинання? Я дихнув на нього полум’ям, і він лежав собі тихо, нікому не заважав…

 — Від нього в палаці неприємно пахне, — Ейлін зморщила носика. 

 — Хм? — дракон почухав  видовжену морду. — Я якось звик уже. Ну якщо тобі він не подобається, то зараз я щось придумаю… Де той бідося?

 — Он, у покривалі, — дівчина кивнула на кістки нещасного королевича. 

Дракон став на задні лапи, передніми схопив покривало і підтягнув його до краю урвища. Ще мить — і він викинув покривало у прірву. 

 — Все, — сказав дракон, обтрусивши лапи. — Одну проблему вирішили. Тепер давай готувати вечерю. Випатрай-но цю козу, розведи багаття в кухні і підсмаж мені м’ясця, а я поки полежу, відпочину…

 — Випатрати? — Ейлін підозріливо оглянула бідну тварину. — Я донька князя, а не м’ясник, драконе! Сам патрай, а я можу розвести багаття…

 — Ех, двоногі, — дракон зітхнув. — Нічого ви не вмієте, усе за вас потрібно робити…

Він випустив гострі, як леза, пазурі і швидко обдер з кози шкуру і випустив їй тельбухи. 

 — Тепер смаж добич, — він узяв ланцюг, який залишився від кози, і почав чистити ним свої велетенські ікла.

Ейлін підійшла до туші кози і обережно ткнула в неї пальцем. 

 — Я її не підніму, — жалібно сказала дівчина. 

 — Та що ти за тюхтійка така? Нероба — білоруч-ч-ч-ка! 

  Дракон, схоже, розгнівався не на жарт. Гляди — дихне полум’ям, і чекатиме на неї печальна доля Мерлінового сина. І її кісточки будуть так само розкидані по каменях біля підніжжя гори…

Вона затулила обличчя руками, сіла на землю і гірко заплакала…

 — Гей, ти чого, — раптом почула прямо у себе над вухом. Виявляється, дракон, коли хотів, міг рухатися практично безшумно. 

 — Я стерла руки, коли тягнула воду, — вон показала йому скривавлені долоні. — Я намучилася з тим трупом! А тепер ти кажеш мені взяти тушу кози і нести на кухню? Я що тобі, Геркулес?

Дракон якусь мить стояв і мовчки дивився на неї. Його морда мала незворушний вираз. Здавалося, він вирішував, що з нею зробити — підсмажити і скинути з гори, чи просто скинути, не витрачаючи дорогоцінного вогню на таку нікчему…

Не говорячи жодного слова, він повернувся, схопив у зуби козу і попрямував до кухні...