А в моїй книзі "Я (не) люблю зиму" в новому розділі з'явився дуже милий котик. ;) В нього ще й порода магічна. Що він може зробити, якщо його розізлити, і як звати цього красеня — читайте у сьогоднішньому розділі. ;)

Я так захопилася вечерею, що помітила лише краєм ока, як Кайсіна принесла пиріг, який я робила, а до нього чай. А от коли моєї ноги під столом торкнулося щось тепле і пухнасте, я від несподіванки скрикнула.

— Що таке? — Ерінвальд кинув в мене похмурий погляд.

— Там щось… під столом… — прошепотіла я.

Не встиг Ерінвальд мені відповісти, як це «щось» стрибнуло мені на коліна. Я вже збиралася заверещати, як мале дівчисько, але тут побачила, що на мені вмощується щось середнє між манулом і шотландським висловухим котом. Шерсть у цього котика була біла й довжелезна, тільки на мордочці чорні смуги і сама шерсть між ними була бежевою. Вушка у котика були чорними зовні, але білими всередині. А очі! Котик дивився на мене точнісінько такими ж бірюзовими очиськами, як і Ерінвальд, тільки погляд його був милим. Я не встояла і, взявши з тарілки останній шматочок м’яса, запропонувала смаколик коту. Той проковтнув його із превеликим задоволенням і, вдячно нявкнувши, влігся в мене на колінах.

— От пухнастий зрадник! — пробурчав Ерінвальд, ледь помітно усміхнувшись. Я вперше бачила усмішку на його обличчі і, зізнатися, вона йому дуже личила. Ерінвальд вмить перетворився на зовсім іншу людину — добру і теплу. Тільки от він швидко прибрав цю усмішку з обличчя і знову став серйозним і суворим. — Хто годує, до того і йде.

А ви любите котиків? :) Я — дуже. :)

Більше ілюстрацій до книги тут:

Телеграм-канал

Інстаграм