Моя перша книга, прочитана на Букнет

              Ніколи не думала, що почну свою букблогерську кар’єру з рецензії на електронну самвидав книгу. Завжди уявляла собі букблогерів такими витонченими персонами, що читають виключно паперові видання, попиваючи чайочок з дорогого фарфору вприкуску за макарунсами. І це все на фоні інстаграмного підвіконня.

                Але, зайшовши на Букнет, я наскочила на одну книгу… Гаразд, мені її порекомендували. І це була моя перша прочитана на цьому сайті книга. Сподіваюся, подальший досвід читання тут буде таким само райдужним. Але мова не про мої читацькі сподівання.

                Мова йде про крайній роман авторки Мар’яна Доля, який називається “Батько подруги і моя головна роль». До речі, вона завершена! Як людина, травмована Джорджем Мартіном, я ціную статус «Завершено», якщо ви розумієте, про що я.

                Отож, без спойлерів, без спойлерів… Хоч і хочеться кричати про сюжет, але буду максимально неспойлерно гворити про свої враження від цієї книги.

                Роман розповідає нам про молоду акторку Ксенію, що мріє, аж пищить, отримати роль в фільмі режисера з прізвищем Довженко (моя українська душа аплодує тяглості історії кінематографа, нехай навіть і вигаданій). Паралельно з тим, вона навчається з донькою цього самого режисера, Орисею, в театральному (неназваному) ВИШі. Вона марить тою роллю так сильно, що погоджується на авантюру, яку їй пропонує подружка. А саме – тривалий час вдавати із себе іншу жінку, старшу і ще й професійну няню для маленького зведеного брата доці режисера. Дівчата підробляють супровідні документи, в чому їм допомагає мама головної героїні, яка, на удачу, має агенцію з підбору персоналу. І з цього моменту закручується карколомний сюжет з купою «оцетакповоротів».

                Коли я почала читати цю книгу, то очікувала чогось легкого, схожого на комедію ситуацій. Щось типу «Моєї прекрасної няні», яку, соромно зізнатися, любила (доки не побачила першоджерело і прекрасну Френ Дрешер). Але мене чекала несподіванка, що приємно вразила в саме серденько.

                По-перше, ніяких шаблонних картонних персонажів. Усі вони, навіть ті, хто з’являються епізодично, прекрасно продумані і живі. По-друге, кожен персонаж має свою історію, і кожен діє так, як це притаманно саме йому. Юні героїні «чудять» згідно свого віку, пан режисер дуже достовірно коливається між «я – зірка» і «як мене все це дістало». В центрі сюжету ми маємо головну героїню Ксенію і її ріст над собою. Вона проходить шлях дорослішання, прискорений аферою, в яку вона вв’язалася. Те, що мало би бути просто способом досягнути мети, раптом стало сенсом її життя.

                Історія розповідається від першої особи – Ксенії. І що особливо тішить – читач разом із героїнею дізнається про секрети родини Довженків. І, як і героїня, дивується їм. Я кілька разів ловила себе на думці, що могла би здогадатися раніше, що рухає кожним із персонажів, як хорошим, так і поганим, адже авторка дає в тексті натяки. Очима Ксенії ми бачимо, наприклад, ставлення Орисі до батька, і коли воно призводить до певних наслідків, то важко втримати здивування, адже нам буквально показали це раніше, і не раз. Тобто йде повне занурення в текст, і це прекрасно.

                Ксенія – то моя любов. Сильна героїня, яка проходить трансформацію до кращої версії себе. Особливо цінне те, що вона декларує дуже здорові наративи, які важливо проговорити. Вона, врешті, обирає себе. І це такий сильний момент, що я зараз битиму себе по руках, аби не заспойлерити сюжет. Це просто треба прочитати. Впевнена, ті, хто читав, погодяться зі мною: це дуже сильна, дуже вартісна і дуже продумана історія, де немає притягнутих за вуха сюжетних поворотів, стосунків заради стосунків і подій, які стаються, «бо авторці так захотілося».

                До речі, Мар’яна Доля сьогодні опублікувала перший розділ свого нового роману, і я просто вражена прочитаним. Бажаю Мар’яні успіху з новою книгою, адже обрана тема непроста.

                Закінчити хочу неповною (аби не заспойлерити) цитатою з епілогу, яка запала мені в душу.

                «Я вчилася кохати і відпускати. Цінувати кохання, бути за нього вдячним. Не вимагати вдячності у відповідь. Радіти за іншого… Відпускати… і йти далі… Бажати щастя… Мріяти. Пам’ятати. І завжди обирати себе.»