- Агата? - почула знайомий голос з-за спини і, розвернувшись, побачила того, хто до неї звертався. Цією людиною виявився батько Стаса.

- Добрий день, Валерію Євгенович, - промовила трохи розгублено дівчина.

- Я чув, ти в Лондоні живеш...

- Так, в гості до батьків приїхала.

- Зрозуміло. - відповів чоловік, поки Агата забирала свою каву.

- Мамусю! Я хочу покататися ще там! - підбіг до неї син, вказуючи на оглядове колесо. Потім помітив чужого чоловіка і з підозрою подивився на нього.

- Добре, Данюш, - погодилась дівчина, притискаючи до себе сина.

- А що це за парубок такий? - промовив Валерій Євгенович, з усмішкою дивлячись на хлопчика.

- Я - Данило Осецький. - Промовив з легким акцентом хлопчик. - А вас як звати?

- А я - Валерій Вітренко, 

- Приємно познайомитись.

- Навзаєм, малюк.

- Я не малюк! Мені за пару днів п’ять років виповниться! - вимовив хлопчик із гордістю.

- Вибач мені. П’ять - це дуже серйозний вік. На все добре. Мені вже час. - Валерій Вітренко взяв свій стаканчик американо. - Вийшов ось пройтись, а то цілий день у офісі сиджу.

- Вам також на все добре, Валерій Євгенович, - посміхнулась у відповідь Агата і, вхопивши сина за руку, пішла в бік колеса.