Вітаю, мої бусинки! ❤️

Ви вже читали новий розділ? Так-так, той, що мав стати Прологом другого тому —  “Пастка довіри”  —  але ж ви проголосували за один великий ;-) Тому я трохи інакше підвела події та перемістила його у положенні нашої історії… Тож сьогодні Назар ошелешений та такого точно не планував й навіть у страшному сні уявити не міг. А ви?..

— Що я тут роблю?! — аж реве! Він точно злий, як чорт.

 Назар виглядав так, ніби не спав кілька днів. Сиві пасма в чорному волоссі стали помітнішими. І його очі, вираз яких бачу й у напівтемряві ночі… пече! Його гнів пульсує у погляді, ляскає, як батіг.

 Але десь у глибині цього гніву було те, що я не могла до пуття розібрати — можливо, щось схоже на розчарування?.. Чи ж то розпач? Страх?.. Звідки б…

 — За тобою їхав! І от… Життя твоє рятую, схоже! — огризається він так само роздратовано.

“За мною?! То я від нього тікала, а думала, що від них?.. Але чому машину не впізнала? Інша…”

— Ти взагалі в голові щось маєш, Арі?! Куди ти так неслася такою дорогою, шпичко?! — уривчасто. — Це зима, дороги, як скло! Ти хоч уявляєш, чим це могло закінчитися?! — Назар гарчить так, що його голос розриває тишу. 

Очі палають люттю, а руки стискаються у кулаки. Він підходить ближче, і я мимоволі відвожу очі — занадто гостро відчуваю його вібруючий гнів.

— Не підходь! — хриплю. — Я сама впораюся…

— На бога! Сама впораєшся? Ти навіть з машини вибратися не можеш! Тримайся за мене і не сперечайся! — Назар рвучко відкриває двері і… — Курво! — раптом ричить Назар, смикаючи мене за плече. Здригаюся! — Арі, що ти з собою зробила?!

Також нагадую, що зараз триває  ПЕРЕДПЛАТА — ще кілька днів ---за НАЙНИЖЧОЮ ціною, скористайтеся можливістю прочитати про шалені пригоди цих героїв!❤️❤️

Що ж буде далі?!..

Спойлер:

 Двері реанімації зачинилися перед моїм носом, і я залишився один у коридорі, напружено тиснучи долонями на потилицю, де бахав пульс крові.

— Назе? — ввімкнувся навушник, про який забув. — Доїхали? — Кім моніторив.

— Так. Її взяли на огляд, — уривчасто та різко видихнув.

— Хлопці забрали її авто першими. Серб вже їде до тебе. Я підтягнуся за двадцять хвилин, таксі ще не приїхало, — друг і не думав вимикати звʼязок. 

— Не обовʼязково, — кинув, не до кінця заглиблюючись у розмову. Хоча думки неслися з шаленою швидкістю, намагаючись прорахуватив все!

 Але Кім лише реготнув.

— Нам ти це не продаси, командире! — відрізав. — Ми тебе одного там не залишимо. Руса викликати? — явно ж намагається перемкнути мою увагу друг.

 ЧИТАЄМО РАЗОМ ДАЛІ!

 Запрошую доєднуватися до моїх соцмереж, де я  доступна для спілкування постійно: там є веселі відео про вайб моїх романів!

Там завжди багато новин, обговорень, особистих появ автора та цікавинок й анонсів!❤️❤️❤️

Мій Телеграм          Мій Інстаграм         Мій Фейсбук      Мій Тік-ток