Дорогі мої, нещодавно в мене вийшла нова книга

Хочу тебе собі

— Я на чай, — каже Дем’ян, з’являючись на порозі квартири.
— Що?
— На чай, кажу, прийшов, ти запрошувала.
Не чекаючи дозволу, заходить до коридору і окидає мене поглядом.
— Де чоловік твій? Не вдома?
— Не вдома. Може, пізніше зайдеш, коли він повернеться?
Дем’ян ошпарює мене поглядом і чомусь концентрується на плечі з величезним синцем під кофтою, який він бачити не може.
— Ти довго мені будеш брехати? — питає натомість.
— Що?
— Про щасливий шлюб як довго будеш брехати, Божено?

Вісім років минуло. Тепер Дем’ян більше не той вісімнадцятирічний хлопець, яким я його пам’ятаю. Він чоловік. Дорослий, серйозний і… небезпечний. І він не має знати, що вісім років тому я приховала від нього не лише свої почуття, а й доньку, про яку він навіть не здогадується.