Любі читачі, запрошую вас у свою нову книгу "Моя скажена шантажистка". Вірю, історія Дани і Максима знайде місце у вашому серці. Ось невеличкий уривок: 

— Блін! Невже не можна рухатись швидше? — я злісно вилаялася на адресу водія, який їхав попереду. Що ж за день такий? От тільки червоного світлофора мені бракувало. І так катастрофічно запізнююсь, а тут ще ця черепаха, сама проїхала, а я в дупі.

— Дихай, Дана, дихай! — заспокоюю сама себе, бо нерви на межі. Це ж треба примудритися проспати, ПРОСПАТИ таку важливу зустріч! Ну що я за людина? Як можна було ввечері не перевірити зарядку на телефоні? Все вирішено: заведу звичайний годинник, він, на відміну від телефону, не розрядиться.

Дивлюся на себе в дзеркало, поки чекаю зелене світло. Нічого не скажеш, красуня. Макіяжу нуль, на голові ґулька замість адекватної зачіски. Ще й круги під очима якогось милого. Добре, хоч одяг підготувала з вечора, бо довелося б їхати в пом’ятому. А от кави випити не встигла, і це до біса дратує.

Я майже два тижні як кинула палити. Подвиг! Особливо якщо враховувати, що палю з чотирнадцяти, а зараз мені майже двадцять чотири. Тому кава — єдина ранкова радість, яка мені залишилася, а сьогодні довелося відмовитися і від неї, що за життя?

Згадую про вчорашній дзвінок сестри, і поганий настрій підноситься до десятої степені. Весілля! Моя старша сестра виходить заміж через три тижні. Мабуть, для всіх нормальних людей це гарна звістка, але хто сказав, що я нормальна? 

Не можу сказати, що не рада за сестру, просто... Просто заміж вона виходить за хлопця, в якого я колись була закохана по вуха. Та й це не найголовніше, головне, що я взагалі не хочу туди їхати. Чому? Все складно...