Вітаю, любі!!!

Запрошую до двох нових розділі книги "Бранка по неволі".

Історія Анжеліки і Ореста наближається до завершення. Остання публікація планується 31 січня. 

Уривок.

Розблоковую гаджет. Я в легкому шоку. На екрані двадцять дев’ять пропущених дзвінків від мами.

Чомусь мені лячно. Та все ж піднявшись набираю маму. Від хвилювання відчуваю легкий тремор у тілі, але впевнено йду до вікна.

Довгі гудки змінює невдоволений голос мами.

— Анжеліко, як це розуміти? Чому Бурий вчора представив тебе як свою наречену? І я хочу знати, що ти робила поруч з ним? — роздратовано допитується мама. — Ти ж пішла відпрацьовувати борги Павла, а ти, що зробила? Хіба я так тебе виховувала? Навіщо ти залізла до цього бандита в ліжко. — мати перехопивши подих, продовжує. — В мене сьогодні телефон розривається. Дзвонять якісь журналісти. Хочуть інтерв’ю. Дзвонять родичі, питають, як це сталося? Допитуються, чи справді ти наречена того бандита...

Я не встигаю нічого сказати. Здригаюся коли телефон з моїх рук вириває Орест та вмикає гучномовець. Мама ж цього не знає, і активно продовжує читати мені моралі.

— Анжеліко, ти смерті моєї хочеш? Мені такий зять, як Бурий не треба. Може ти поясниш, по якому ти наречена цього нелюдяного звіра?

Я ошелешено зиркаю на Бурого, який стоїть поруч. Великими очима дивлюся на нього, мені соромно. Не знаю, що сказати та й не маю, що. Просто мовчу.

— Анжеліко, ти можеш хоч щось сказати? Не мовчи! Ти осоромила мене, Павла, та свою молодшу сестру. Хто ти після цього? А нам усім, як тепер жити після всього?

Я стискаю жовна стримуючи ридання. І ковтнувши згусток, таки зірваним голосом питаю.

— Мам, ти не хочеш спитати мене, як я почуваюся?

— Не хочу, — фиркає мати. — Я чекаю від тебе пояснень, а все інше мені не цікаво...

Читати далі...

Приємного читання!