Вітаю!

Сьогодні вирішила долучитись до челенджу від Вікторії Вецької #випадкове знайомство.

Спершу хочу нагадати, що сьогодні діє знижка на мій роман "КОХАЙ МЕНЕ СПРАВЖНЮ".

Долучайтесь!

Багато моїх героїв знайомились дуже випадково. Взяти хоча б Софію та Ета з роману "ЯК Я ЗАКОХАЛАСЯ В ЄТІ".

– А ви хто? Що ви тут робите? Де Женя й Алекс? – посипала питаннями дівчина, бо не бачила поряд знайомих облич.

– Я – господар цієї квартири. Я тут живу. Я не знаю, хто такі Женя і Алекс, – відповів на усі запитання чоловік.

Софія гарячково почала пригадувати вчорашній вечір. У її голові виринали певні спалахи, які ніяк не могли показати усю картину вчорашніх подій.

«Ітака», Дорофєєва, танці, коктейль, настирливий хлопець, танцмайданчик, яскраві плями перед очима, безсилля, білий і пухнастий сніг, єті, який відтягує нахабу та дає йому прочуханки... Стоп! Єті? Так це ж цей чоловік, що стоїть зараз перед нею з ідеальним пресом та прекрасними м’язами. Розтріпане волосся, легка неголеність, аристократичні риси обличчя, прекрасне тіло... Соню, стоп! Це зовсім незнайомий чоловік, а ти у його ліжку!

Батьки Евгенії Бехтольд (Надія та Марк) також мали цікаве знайомство.

– Доню, не треба кричати і на кажи, будь ласка, таких слів. Будь чемною дівчинкою, – ніяковів чоловік ще більше від Надії, яка помітила, як коричнева пляма від фарби розповзлася на її сукні.

– Какулі, какулі, какулі... – ніяк не вгавала дівчинка, привертаючи ще більше увагу перехожих та змушуючи батька та Надію пекти раків.

– Привіт, мала. А це зовсім не какулі, а шоколад, – присів навпочіпки до дівчинки хлопець та показав малій невеликий шоколадний батончик.

– Хм... – сказала малеча, але припинила кричати. – А чому ж тоді той шоколад на сукні, а не у животику? – намагалась мислити логічно дівчинка та облизувалась, споглядаючи на шоколадку.

– Ну, не всі люблять шоколад, як ти, – відповів хлопець, помітивши в очах дівчинки ласий погляд. – Але я не знаю, чи ти була чемною і чи тато дозволить тобі з'їсти цей шоколадний батончик, – сказав хлопець та поглянув на Віктора Васильовича, який із вдячністю дивився на хлопця, якому вдалося перемикнути увагу його доньки на солодощі.

Після того, як малеча отримала шоколадний батончик і разом з батьком рушила далі, Надія підійшла до хлопця.

– Дякую, що допоміг. Це все фарба, яка пройшла крізь стінки сумки, – мовила дівчина, виправдовуючись та показуючи тюбик з фарбою, який став причиною ситуації.

– Та я все розумію, – сказав, усміхаючись, хлопець. – Як тебе звати?

– Надія.

– А я – Марк.

Яскравою парою є Клавонька та Ігорюня з історії "КОХАЙ МЕНЕ СПРАВЖНЮ". Їх також поєднав випадок.

– А це – найпростіше завдання. Ми з Клавонькою, ой, з пані Клавдією вчора грали у карти на бажання, – мовив Ігор Андрійович, а його очі молодецьки запалали, – та я програв. Мав виконати бажання і переодягнутися у жіночий одяг, щоб відчути на собі, як нелегко бути жінкою. У Клавонь... ой, у пані Клавдії є перука та увесь одяг необхідний. Я вчора два образи приміряв. Зробив висновок, що жінкою бути важко і куди приємніше бути чоловіком, щоб насолоджуватися красою жінок!

Чого було варте знайомство Жені та Дена?! Такі ситуації й у житті трапляються.

Дівчина прямувала до потрібного їй виходу, коли неочікувано налетіла на якогось чоловіка та хлюпнула своїм напоєм на його дорогий та стильний піджак!

– Дідько! – єдине, що змогла промовити Женя, дивлячись, як пляма розповзається на піджаку. – Вибачте, будь ласка. Я така незграбна! – почала перепрошувати Женя.

– Це я винен. Стояв на дорозі, мов стовп. То ви також українка? – запитав чоловік та щиро усміхнувся.

– Так, я українка. Я з Одеси, – відповіла Женя, намагаючись усміхнутись.

– Землячка! Я також народився у Одесі, до сьомого класу там навчався, але потім ми переїхали до Нью-Йорку, – розповідав чоловік. – І як Одеса-мама? Дюк ще стоїть? Бички ще продаються?

– Одеса-мама казала, щоб ви були здорові і нікому не робили нерви. Дюк на місці, чекає коли ви потрете йому спинку. Бички, найсвіжіші, не тільки продаються, а таки матиляють хвостами, щоб ви їх купили та з’їли, бо знають, що ви ж без них жити не зможете, – відповіла Женя. Чомусь їй сподобався цей чоловік і захотілося не думати про свій біль.

Едуард у творі "КОХАННЯ У ФОКУСІ" також випадково познайомився з Петровичем)))

УРИВОК з сьогоднішнього розділу

– Вона мені подобається, а їй інший пісню співає, освідчується. Вона каже, що він привабливий, що гарний співрозмовник... – вирішив перевести тему Ед.

– А ти шо?

– А я що? – перепитав Ед.

– Не можеш також заспівати? – запитав Петрович.

– Та я не вмію співати й слух у мене не зовсім добрий, якщо чесно, – виливав душу Едуард.

– Ой, тут слух взагалі ні до чого! Он в давнину чоловіки серенади коханим співали. А де зараз та романтика? Перевелися джентльмени. Чоловік нині пішов не той, – філософствував Петрович. – Тільки про себе думають. А про неї хто подумає? От заспівав би, їй приємно було. Знаєш де живе та дівчина? – неочікувана запитав Петрович.

– Знаю!

– Підіймай свою дупу. Вистачить пити! Йдемо співати! – наполягав Петрович.

– А може не треба? – з нотками надії запитав Ед.

Долучайтесь до роману «КОХАННЯ У ФОКУСІ» ОНВЛЕННЯ ЩОДЕННІ

До кожного розділу є візуалізації у моєму ТЕЛЕГРАМ ТУТ та ІНСТАГРАМ ТУТ