Анна рвучко обернулася, вловивши краєм ока щось темне. Погляд зачепився за тендітну фігуру, що прожогом зникла за дверима, безшумно прикривши їх. Княгиня здригнулася. Та, вмить опанувавши страх, вирішила усе з'ясувати. Часу на вагання не було, як і кликати на допомогу. Нічний гість-привид миттєво розчинився в лабіринтах замкових коридорів.

Халат, що висів на бильці ліжка, в цю ж мить опинився в її руках, і, мало не задихаючись від хвилювання, Анна швидко попрямувала до дверей. Бажання пізнати істину виявилося сильнішим за страх.

Позаду на лаві й далі спокійно посапувала Беата, поринувши у свій солодкий, мрійливий сон, поки її пані відчиняла масивні двері покоїв, налаштовуючись на гонитву за привидом нічними замковими коридорами. А привид немовби з нею грав: то зупинявся в пітьмі коридорів, то знову набирав швидкість, ховаючись в черговий поворот. Зрештою, зробивши незначне коло в мороку ночі, вивів княгиню на терасу поруч з покоями та пропав за колоною.

Анна на мить розгубилася в яскравому світлі місяця, що боляче різонуло по очах. Вона вимушено примружилася, намагаючись розгледіти тінь за колоною. Здавалося, нічний привид зник там, розчинившись у сріблястих відблисках ночі, лишивши по собі лише холодний трепет в повітрі.

Княгиня була в розпачі. Заціпеніло стояла якусь мить. Та враз в голові громовицею промайнув давній спогад – несподівана миттєва поява Волтера. І його голос з-за спини:

– Не турбуйтеся, Анно, все буде добре, – Анна згадала, як тоді, від переляку, різко розвернулася. Перед нею стояв лікар князя Фрідріха, Волтер. А Беата лиш винувато кліпала, вибачаючись, бо сама не тямила, як пропустила його неочікувану появу. А головне – звідки він тут узявся? Погляду від виходу на терасу вона ж не відводила.

– Ти? – здивування в голосі Анни зашкалювало.

– Я, як і обіцяв, – загадково всміхнувся несподіваний гість. А вже за мить ледь чутно ділився секретами непомітно вказуючи напрямок. – Анно, я маю Вас попередити, що в цьому замку і стіни мають вуха. Навіть ось на цій терасі є два потайних ходи. Один з них знаходиться прямо за тою колоною і веде до покоїв князя, точніше до коридору поряд.

Анна ледь помітно всміхнулася, картаючи себе, як той важливий нюанс вона могла забути, точніше випустити з уваги. Й за ці роки жодного разу не поцікавилася, не дослідила, та зрештою, не скористалася. Вона рішуче ступила за колону. А там…

А там на неї чекали ледь прочинені важкі, обкладені каменем, замасковані двері. Княгиня, видихнувши, зробила крок, лиш мить вагаючись. Та інтерес і бажання все з'ясувати вчергове перебороли страх. Вона просунула своє тендітне тіло крізь вузький отвір. В ніздрі вдарив різкий запах вологи.

Здивуванню Анни не було меж: в кінці вузького довгого проходу з сірого каменю стояла худорлява статура з факелом у руці, а вільною рукою зазивала княгиню йти за нею. Анна, уже не вагаючись, рушила, хоч хто її веде, куди та для чого, й гадки не мала…

Потаємний хід видався княгині надто довгим, незвично вузьким і похмурим. Його грубі кам'яні мури мов з самого серця гір вирвані – темні й масивні наганяли моторошність. Їхня шорстка, нерівна поверхня, на якій подекуди у кутах гойдалася стара павутина, ніби зберігаючи в собі мовчазні таємниці власників замку та тих зі свити, хто був посвячений.

Освітлений лише м'яким тремтливим світлом факела, якого нічний привид тримав у руці, цей прохід був схожим на стежку в пітьму. Потайний хід тягнувся далеко вглиб, немов нескінченний тунель, де кожен крок відлунював тихим відгомоном у стінах. Низька стеля, здавалося, тисне на голову своєю вагою, а повітря довкола непомірно густе і затхле.

Анна рухалася повільно, прискіпливо оглядаючи стіни. Як не дивно, той, хто її вів, не поспішав, зберігаючи відстань між ними достатньою, очевидно, аби княгиня не змогла його розгледіти. Їй же ж з кожним кроком ставало все важче дихати. А візерунки з віковічного павутиння здавались тенетами. Холодні кам'яні стіни вкривав задавнений пил, немовби приховуючи таємниці. Та, попри це Анна вперто йшла за привидом, що вказував шлях.

Нарешті в повітрі княгиня відчула легкий аромат ладану. Вона зрозуміла, що знаходиться десь зовсім поруч з покоями чоловіка.

Темна тінь легко протиснулася в отвір, що з'явився на горизонті та зникла, залишивши факел догорати в спеціальному металевому тримачі на стіні. Анна пришвидшила кроки й також протиснулась в залишений для неї отвір, і опинилася навпроти дверей покоїв Фрідріха.

На стінах висіли вже знайомі портрети предків її чоловіка. Строгі погляди, сповнені величної гордості, немовби спостерігали за кожним її рухом. І від того всі відчуття загострювалися.

Лиш тепер княгиня відчула, що холод пронизує її до кісток, наполегливо заповзаючи під халат, а погляди з портретів немов дорікають. Анна ступила крок до різьблених масивних дверей. І хоч вона була в домашніх шкіряних капцях, підбитих хутром, їй здавалося, що кожен її крок віддає лунким шепотом у цій студеній тиші. А привида, що привів її сюди, наче й не було. Анна спиною прихилилася до стіни й завмерла. 

https://booknet.ua/marsa-chaunk-u10557405

https://booknet.ua/book/spadkomec-b431791

https://booknet.ua/book/gra-ne-za-pravilami-b429309