Челендж # освідчення героїв

Невтомна Олеся Глазунова розбурхала Букнетівське королівство новим челенджем. Ще й на таку романтичну тему! 

Оскільки я теж пишу про кохання, то й задумалася, а як освідчувалися мої герої? І виявилося, що вони у мене досить скупі на слова, кохання своє переважно підтверджують ділами. Тим більш цікаво буде пригадати, хто, як і кому зізнавався.

Найбільш романтичним, напевно, був Сандро Лоренцині з історичного роману ШОВКОВИЙ ШЛЯХ “БОРИСФЕНА”. Він і місце для свого освідчення підібрав вкрай романтичне - Генуезьке кладовище, куди графиня Ніна приходила відвідати могилу свого чоловіка.

Попереду з'явилася гробниця. Торкнувшись її мармурової стіни, Ніна навпомацки звернула з доріжки. Порив вітру, що раптово налетів, підштовхнув її в спину, і відразу ж вона опинилась в чоловічих обіймах.

• Ти тут, моя кралечко!

Таке вільне звернення пролунало в устах Сандро, як найвишуканіший комплімент і анітрохи не зачепило самолюбства графині. У його незвичайному привітанні було приховано стільки щирої радості, що одразу ставало зрозумілим: він також побоювався, що вона не прийде.

• О, Сандро, - тільки й змогла прошепотіти Ніна до того, як його губи припали до її губ…

…Пориви вітру здіймали її чорну спідницю і тріпали поли його плаща. З кожною хвилиною ставало все світліше.

• Ходімо сюди, - сказав Сандро, провадячи  Ніну до невеликої ніші у стіні гробниці. Там була вбудована мармурова лава із закріпленою на сидінні дубовою дошкою. - Сідай. Тут тепліше і ніколи не буває вітру.

Ніна сіла на край лави, звільняючи йому місце поряд із собою. У ніші, справді, було тихо. Стіна останнього притулку пращурів Лоренцині надійно захищала Ніну та Сандро від негоди.

Обережно взявши руку жінки, Сандро притиснув її до своїх грудей. Ніжні пальчики злегка здригалися під чоловічою долонею, можливо, в такт биття його серця, а, можливо, її.

• Ось тут, - сказав він, - у моєму серці, живе щось таке велике, чому я не можу підібрати назви. Я намагався боротись. Нічого не виходить.
• І у мене не виходить, - відгукнулася Ніна.
• Я знаю, – кивнув Сандро, не дивлячись на неї. – Тому мені лячно. Не хочу втратити тебе, але боюся, що ти приймаєш бажане за дійсне. Ти мене зовсім не знаєш. Я побоююся, що ти потрапила в ту саму пастку, що більшість жінок, які захопилися артистами.

Він трохи помовчав, не відпускаючи її руки. Ніна хотіла сказати, що вона впевнена у своєму коханні, але відчула, що його не можна перебивати…

…Вітер, що налітав із моря, був теплим. Весна вже відчувалася в повітрі. Гілки дерев, з важкими, набряклими бруньками, мірно розгойдувалися над головою Ніни, а щось величезне, готове розпуститися, як квітка, переповнювало її серце. Те, чому неможливо підібрати назву.

***

Другим за романтичністю виявився  Льошка Волинець із книги ПОДАРУЙ МЕНІ СЕРЦЕ. В коханні до Уляни він зізнавався не кому-небудь, а Данці, її синові.

Ось як це відбувалося:

Наступного дня, поки Уляни не було вдома, Олексій завітав до Даньки з “чоловічою“ розмовою. 

• Прийшов я сказати тобі, Даниле, що зробив вчора твоїй мамі пропозицію. Шлюбну. Кажу це тобі, бо розумію, що у тебе обов’язково виникнуть питання, і хочу щоб між нами не було жодних непорозумінь. 
• То ви заради Аделіни одружуєтесь?   Не по-справжньому? Щоб мамі швидше опіку дозволили? - припустив хлопець.
• Казати, що закохався в Уляну з першого погляду, не буду, - відповів Олексій, - бо пам’ятаю її ще маленькою, у візочку. Проте певен, що крім неї, мені ніхто вже до самої смерті не буде потрібен. Так що все по-справжньому! Але і заради Аделіни також. Якщо наш шлюб прискорить справу, буду радий. Через кілька тижнів я маю повернутися у своє розташування. Тому тягнути з весіллям ми не будемо. Завтра поїду до твоїх баби й діда, руки Улянчиної просити, а післязавтра до РАЦСу підем.

***

Ну і почесне третє місце зі своїми зізнаннями займає Таріс із дилогії ЗАКОН ЗБЕРЕЖЕННЯ МРІЇ.

Таріс освідчуватися нікому не збирався, він взагалі не для цього прийшов на Землю з іншого світу. У нього все вийшло само собою. Та й хіба з коханням посперечаєшся?

…він узяв її долоню і притис до свого чола. Нехай знає, що він повністю відкритий.
- Еліно, те, що трапилося з нами, не мало статися. І, водночас, це було неминуче. Наречена, що мала б чекати мені на Таріоні так і не з'явилася, думаю, її взагалі там не існує. Ти, я знаю, також нікого не кохала. А ми з тобою співпали, як дві половинки одного цілого... Коли ми зустрілися, наші душі  одразу злилися. Ти ж, як і я, це відчуваєш?
Так, відчуваю, але що з того, якщо зараз ти скажеш, що разом нам ніколи не бути.
- Сьогодні я дізнався, що ти повністю готова до материнства. І Зорі мені в свідки, найбільш за все я хотів би стати батьком твоїм дітям. Але зараз це неможливо.
- Чому?
Він пересунув її руку собі на груди. Під тонкою тканиною футболки відчувалася та велика кругла бляшка, котру Ліна так старанно вимальовувала на своїй картині. Таріс не зняв прикрасу разом з таріонським костюмом. Навіщо воно йому? Адже все одно ніхто не бачить під одягом!
- Цей амулет - Охоронець цнотливості. Він блокує мою чоловічу суть. Якщо я його зніму, то дуже швидко відновлю свою чоловічу силу та зможу любити тебе, як того бажаю. Але тоді я не зможу повернутися на Таріон, не вистачить сили відкрити портал.
Почуття обов'язку. Це Ліна розуміла. Його там чекають, на тому клятому Таріоні, і він зробить усе, щоб виконати зобов'язання! Сльози сповнили очі, хоч і не збиралася Лінка ревіти. Це, безперечно, гормони винні, а зовсім не Тарісове освідчення, що перетворилося на відмову.
- Я не відмовляюся від тебе, Еліно...
Чорти забирай, та від нього хоч одну думку приховати можна?
- ...це понад мої сили. Я прошу тебе прийняти мене таким, як є. І зачекати.
- Та хіба ж я змогла б тебе полюбити, якби ти був інакшим?
Важкі краплі все ж таки зірвалися з вій.
О, Зорі! Яка ж це мука для чоловіка - жіночі сльози! Таріс обхопив долонями її обличчя, таке дороге, по-дитячому ніжне, оманливо юне. Лише на якусь мить він відпустив себе, перестав контролювати, і лавина взаємного бажання підхопила його. Він припав до жаданих вуст у своєму першому поцілунку. Гостре почуття насолоди, що поглинуло Таріса, породило  у відповідь хвилю трепету в душі Еліни і чомусь віддзеркалилося болем. Чи навпаки, спочатку був біль? Але чий? Ентар уже  не міг  визначити, хто що відчув, а хто породив відлуння. Його свідомість знову злилася з Ліниною, остаточно втративши зв'язок з реальністю. Кохання, насолода та біль поєдналися та розділилися на двох. Хлопець і дівчина вчепилися одне в одного, як шалені, і цілувалися, цілувалися, не в змозі відірватися. І в цьому безумстві рішення, яке Таріс обмірковував цілий день, визріло остаточно.
- Я прошу у тебе один рік. Почекай мене, а я зроблю все, щоби нашому щастю нічого не завадило.

***

Роман ШОВКОВИЙ ШЛЯХ “БОРИСФЕНА”читати ТУТ

Оповідання ПОДАРУЙ МЕНІ СЕРЦЕ читати ТУТ

Дилогію ЗАКОН ЗБЕРЕЖЕННЯ МРІЇ читати ТУТ

Заходьте, читайте, підписуйтесь на автора і не забувайте ставити вподобайки!