– Може присядемо? – прозвучало втомлено й кволо. Княжна зрозуміла – незабаром він засне. Тільки трохи терпіння, а потім вона скористається «магічним» флаконом, залишивши незначний слід на простирадлі. Головне, аби зранку у князя не виникло жодних сумнівів чи підозр. І це насправді головне…

– Звісно, – тихо мовила Анна, соромливо опускаючи очі, бо Фрідріх несподівано розв'язав свій халат. Він непоспіхом зняв його з крутезних плечей і, злегка похитнувшись, недбало кинув на бильце. – Щось мені недобре сьогодні. Кидає то в холод, то в жар. Напевне розхвилювався. Здається, останній келих вина був зайвим. Доведеться, Вам, Анно, всю ініціативу взяти на себе…

«Якби ж він тільки знав, як недалеко він від істини», – подумалось Анні. Фрідріх підморгнув їй, балагурячи, але виглядав він справді не дуже добре – кволо, втомлено. Хоч поводився наче розслаблено, навіть занадто, але його рухи Анні видавалися не зовсім скоординованими. А злегка примружені очі, немовби не могли сфокусуватись на чомусь одному, ковзаючи то по обличчю Анни, то губилися десь у неї за спиною.