Я почула, як відчиняються вхідні двері. У мене аж затремтіли руки, я швидко закрила папку з фото і вимкнула комп’тер. Не хотіла, щоб він усе зрозумів. Я не мала бути в ролі жертви, ніколи такою не була і не буду. Мені треба зібратися і бути сильною…

Макс зайшов до кімнати і поглянув на мене:

— Привіт… Я хотів з тобою поговорити ще в готелі, але… Як ти зараз почуваєшся? — я бачила, що він трохи нервував, був не такий впевнений в собі, як зазвичай.

— Я в порядку, — сказала я. Чомусь зникла вся слабкість, усі переживання відійшли на другий план, я почувалася зібраною і впевненою в собі. — Добре, що ти прийшов, бо я сама хотіла з тобою поговорити. 

Він підійшов ближче і сів поруч, опустивши голову:

— Я перший, можна? — і, не давши мені відповісти, продовжив: — Я тобі зрадив. Спочатку це була просто пристрасть, а потім я зрозумів, що закохався. Я — погана людина, мені дуже шкода.

— Ну, я тебе тримати не буду, — сказала я. — Я сама хотіла піти. Зрозуміла, що наш шлюб віджив своє… Ти мене випередив…

— До Сергія? — він зазирнув мені в очі. 

 — Яке це має значення? — я знизала плечима. — Ти ж закохався… Моє життя тепер не повинно тебе тривожити. 

— Ти — мати мого сина. Твоє життя завжди буде "тривожити" мене, — не погодився Макс. — Та і не тільки через це. Ти завжди була поруч і підтримувала мене. Але ж я не думаю, що ти хотіла б, щоб я все життя був поруч просто із вдячності… Це була б неповага до тебе.

 — Так, — мій голос все ж затремтів. — Я не хочу, щоб ти був зі мною з жалості чи почуття обов’язку. Наш син уже дорослий, думаю він усе зрозуміє. Я зараз зберу речі і поїду в готель…

— Які ще речі? Не видумуй, — одразу відповів Макс. — Я сам піду. Будинок, машини, я все залишу тобі. Вам. Переїду в квартиру. А іншу залишу Дену. 

 — Як хочеш, — я відвела погляд. Втома знову навалилася, немов величезний камінь, я відчувала, що в мене немає сил ні на що, я хотіла, щоб він швидше пішов і не бачив, як мені погано. 

— Сподіваюсь, ти не будеш мене ненавидіти і колись зможеш пробачити. Ден теж, певно, дуже образиться… У нього важкий період. Але за тебе я все одно переживаю більше.

 — Якби ти переживав за мене, то не завів би роман за моєю спиною! — все ж я не втрималась. — Нечесно вести таке подвійне життя, треба було одразу сказати, як тільки зрозумів, що більше мене не кохаєш! Може, тоді б я усе зрозуміла!

— Певно, ти маєш рацію, — Макс зітхнув і встав з ліжка. — Я піду, Наталю. Мені правда шкода, — на цих словах він пішов до дверей.

В якусь мить зупинився в них і обернувся, наші погляди зустрілись, але він все ж так і вийшов, нічого більше не додавши.

Як тільки він пішов, сили покинули мене. Я впала на диван і гірко заплакала. Здавалося, моє життя закінчене. Тепер я не хотіла одужувати, бо для цього не було сенсу. Я сподівалася, що хвороба швидко візьме своє, і, принаймні. я більше не страждатиму так, як зараз…

***
Це дуже цікава історія, я щиро рекомендую її. Тут кожен персонаж робить помилки, кожен потрапляє в халепу і кожному можна співпереживати. Але вони самі загнали себе в те, в що загнали... 

А якщо ви ще не читали до цього моменту, авʼязка там така: Він думав, що переспить з нею і покине, бо має родину, але все пішло не за планом. Молода дівчина, чи дружина? Обидві закохані і хочуть бути з ним, от тільки що як він не захоче обирати? Такого ви ще не читали, гарантую!

Читайте, бо це буде неординарно і цікаво. 

"Дві родини мільярдера", найнижча ціна на передплату тільки перші два тижні!

Купуйте книгу зараз, в перший день передплати, щоб підтримати автора!

Ваш МД =)