Чи використовуйте ви у своїх книгах легенди, перекази або інші містичні переповідки, які мали місце у вашому населеному пункті? Я - так. Місцевий фольклор - безцінне джерело неймовірних розповідей знайомих, родичів та особливо старожилів. Саме цими «страшилками» лякають дітей, саме їх розповідають при посиденьках. Після них страшно йти вночі додому…

Як не дивно, купу подібних байок розповідала мені моя мама, коли я була мала. Чомусь найбільше враження справляли історії, у яких фігурували свині. До нині вважаю їх найкріповішими тваринами))) То когось зі знайомих зʼїла свиня, то у труні замість тіла лежало порося, то ще щось.

Легенда про місцевого дідька - то окремий вид усної народної творчості мого містечка. Здається, я сама його бачила у дитинстві. Мовляв, є у нас нечисть, яка зʼявляється вночі у чорному довгому плащі та крислатому капелюсі.

«Йшла сусідка з весілля зі своїм чоловіком. Той раптом відчув страшну важкість на плечах і вкляк на коліна. Жінка обернулася і побачила того самого нечистого, який сидів у бідолахи на плечах. Перехрестилася, помолилася - і дідько зник».

Подібних випадків було чимало, як і інших історій. На основі однієї з них написано новелу «Таємниця Чупакабри», яка чекає Ваших відгуків та серденьок)

А чи траплялося з вами щось подібне? Діліться у коментарях⬇️