Навіть не знаю, як пояснити:)))

Навіть не знаю, як пояснити:)))???❤️❤️❤️ Інколи ми робимо безглузді вчинки, почуття беруть верх над практичністю  й логікою. І, здавалось би, ті ризики невиправдані... та що поробиш? Краще бути закоханим романтиком, чи прагматиком, який не знає, що таке, коли зносить дах? Як думаєте?  Княгиня Ольборзька уже зробила свій вибір. Всі відповіді за посиланнями:

https://booknet.ua/marsa-chaunk-u10557405

https://booknet.ua/book/spadkomec-b431791

https://booknet.ua/book/gra-ne-za-pravilami-b429309

https://scontent.flwo3-1.fna.fbcdn.net/v/t39.30808-6/473451147_1665028400714623_7889080558441940210_n.jpg?_nc_cat=109&ccb=1-7&_nc_sid=127cfc&_nc_ohc=2gNO78FMSrgQ7kNvgGlIE21&_nc_zt=23&_nc_ht=scontent.flwo3-1.fna&_nc_gid=ATkWEfmGA1_tOdVqIgACE87&oh=00_AYBK1AU6Ra5MraHRmo5nMtzooXba0HmYmuwwC6xcLI5FfQ&oe=67931B68

 

Княгиня прискіпливим поглядом окинула двір замку. Нестора ще не було. Очевидно, віддавав розпорядження камергеру, управителю, ключнику. Вона посміхнулася – тут він незмінний педант – відповідальний.

Погляд нестримно тягнувся до вікна княжої бібліотеки. «Та скільки ж можна?» – вгамовувала Анна нав’язливе бажання. Але воно виявилось сильнішим… Княгиня підвела очі на вікно бібліотеки. За кольоровими вітражами не було ані руху, ані життя, тільки тихе світло прохолодного ранку заливало кам'яні стіни й відбивалось від скла.

Уже сідаючи в карету, Анна ще раз кинула погляд на вікно бібліотеки й на мить залипла на вітражі. Їй здалося, що крізь кольорове хитросплетіння малюнку, за склом з'явився знайомий силует. Постать не рухалася, але від її зосередженого погляду було важко сховатися. Княгиня зробила ледь помітний помах рукою, мовби прощаючись, і, опустивши голову, ступила до карети...

Карета плавно рушила, направляючись до центральної брами замку. Важко видихнувши, Анна відслонила тюлеву шторку й глянула у віконце карети.

Вікно бібліотеки все ще потрапляло в поле зору. Знайомий силует і далі нерухомо стовбичив за вітражем, який вже купався в яскравих переливах ранкового сонячного світла. Анні здалося, що ВІН зробив ледь помітний помах рукою, мовби прощаючись. Карета виїхала за ворота замку. Княгиня зітхнула. Тепла усмішка торкнулася її губ.


 

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Болеслав Боні
19.01.2025, 16:02:10

Емоція - рушійна сила всього)

Марса Чаунік
19.01.2025, 19:34:41

Болеслав Боні, Абсолютно погоджуюсь:))) Саме вона змінює нас кардинально, як невід'ємна частинка чогось всередині нас...

Інші блоги
Для тих ,хто потребує конструктивної критики.
Періодично бачу пости про підтримку ,підписки і "добре слово " . Люди потребують "пазітіва " і "хороших емоцій ". Нічого з вищепереліченого запропонувати не можу . Та й не хочу .) Бо схильний більше
Я видалила свою незакінчену книгу "Весна для Віки"
Останнім часом я не могла рухатися далі в написанні цієї історії. Я перечитувала написане й усе чіткіше відчувала: я звернула не туди. Сюжет пішов зовсім іншим шляхом — не тим, який колись жив у моїх фантазіях. Я думала,
Допоможіть! Як всталяти ці картинки?
Привіт усім! При написанні роману дуже хочеться виставити візуалізацію героїв і зацікавити подіями. Так би мовити - заінтригувати. Але чи то я відстала від життя і зокрема сайту, чи що? Я абсолютно розгубилась і не можу
Кусочок з нового розділу
— А тепер подивись на нас, — продовжив я тихіше, але кожне слово різало. — Ми стоїмо один навпроти одного і вдаємо, що все в порядку. Що ми дорослі, зібрані, розумні люди. Коли насправді… — я гірко усміхнувся. —
Дійшло...
— Капец… — приречено видихає Семененко. — Спокійно, Дене. Ми його витягнемо! — втручається Артем. — Реального звинувачення йому не висунуть! Через пару днів все одно відпустять… — Пару днів, Темний!
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше