"Між двох вогнів"

Що робити, коли твоє серце рветься навпіл? Коли життя розколюється на "до" і "після", а вибір між пристрастю та спокоєм здається неможливим?

Ця історія про кохання, зраду та бажання.

Вона жила ідеальним життям, поки не зрозуміла, що її шлюб — лише ілюзія. І коли здається, що виходу немає, з’являється хтось, хто дарує надію... Але чи здатна вона довіритися знову?

 Інтриги, боротьба за щастя, іронія долі та вибухові емоції.
 

 Прода викладена!
 Не пропустіть шанс поринути в історію, яка запалить у вас полум’я.
Читайте зараз! 

https://booknet.ua/book/poverni-mene-b432846

Також запрошую вас до інших моїх історій. "Його інвестиція". Частина перша.

https://booknet.ua/book/iogo-nvesticya-b430810

Уривок:

— Куди це зібрався? І, головне, з грошима? — я підозріло звузила очі.

— В банк, — відрізав він так, ніби це була найочевидніша відповідь.

— В який банк, цікаво? Я з тобою їду.

— Сиди, — кидає різко.

О, ні, золотце. Не того ти з себе уявив.

— Та шо ти тією шторою смикаєш? Сідай у свою машину і їдь у той банк! Ти шо, телепень? — я вже просто не стримуюсь.

Він обертається, очі злі, аж блискавками стріляють.

— Не ображай мене! — рикнув, наче лев, хоча більше схоже на сердитого кота.

— Слухай, леве, — кажу з іронією. — У нас сьогодні отой клієнт, багатий чинуша? Дозволь мені виручку залишити. Ну, багато чого треба прикупити — і для тебе, і для мене.

Частина 2.

https://booknet.ua/book/iogo-nvesticya-mnyayu-nvestora-chastina-2-b432006

Уривок:

Я сиділа поруч із ним, тримаючи його руку в своїй, і відчувала, як у мене на душі поступово розсіюється тривога. Він почав їсти, спати і навіть жартувати. Це був прогрес, за який я готова була дякувати небесам.

Аж раптом двері прочинилися, і в кімнату зайшов дядько Еміра. Його постать, як завжди, випромінювала силу й авторитет, але зараз у погляді було щось м’якше.

— Вітаю, племіннику. Бачу, тобі вже краще, — сказав він, підійшовши до ліжка.

— Так, дякую, — відповів Емір спокійно, але трохи насторожено.

Дядько перевів погляд на мене і несподівано кивнув:

— І тобі дякую. Ти врятувала його, навіть не усвідомлюючи цього до кінця.

Я відчула, як мої щоки зашарілися, але відповіла впевнено:

— Я лише зробила те, що повинна була.

— І ти зробила це добре, — дядько знову кивнув, а тоді раптом додав: — Але тепер тобі слід подумати і про себе.

Я здивовано подивилася на нього, і він продовжив:

— Ти ж розумієш, що твої документи... скажімо так, не в порядку?

Ці слова вдарили по мені, мов блискавка. Я й сама знала, що мій гостьовий період завершився, але постійно відкладала це питання через все, що тут відбувалося.

— Це зараз не найважливіше, — перебив його Емір, піднімаючись трохи вище.

✨ Тут буде гаряче, обіцяю! ❤️