Сладонько, люба моя дівчинко, скільки ж випало на Твій короткий вік страждань! Ти прийшла у цей світ, чиста, як янгол. Такою Ти його й покинула... Ані твоя матінка, яка не захистила свою єдину дитину, ані батечко не вартували й мізинця на Твоїй нозі. 

Ти була, як світанок: така свіжа, ніжна, наївна та... покірна. Тебе привчили коритися, як дресированого песика, за будь-яку провину. Та чи була у тому твоя вина? 

Ти хотіла бути хорошою для всіх. Як інакше, коли батечко - шанована людина у граді? Коли його шанують всі, навіть князь. Батечко знає, як краще. Він поганого не зробить...

Сладонько, квітонько! Ти так сподівалася, що Іван тебе захистить. Що будеш за ним, як за кам'яною стіною. 

  Ти хотіла віддати йому все без остатку... Та що Ти залишила б собі? 

Якби Ти знала, що кінець - то тільки початок...