Агата почула як пискнув месенджер і витягла телефон. Їй писав Стас. Питав, де вона так швидко зникла. Дівчина відповіла, що пішла до бібліотеки. Вона підозрювала, що хлопець невдовзі з’явиться, і так і сталося. Він зайшов і не підходячи до столу, де вони сиділи, попрямував в бік стелажів з книгами. Дівчина, прослідкувавши поглядом за ним, піднялася з місця.

- Я на хвилинку відійду. - Півідомила товаришів по проєкту.

- Окей. - Відповили одночасно і усміхнулись.

Агата блукала між стелажами, поки її не затягли в найвіддаленіший куток. Стас відразу почав цілувати дівчину. Йому здавалось, що її ніколи не буде вдосталь. Вони не бачились декілька годин, а він вже сумував. Агата відчувала те саме. І ці почуття її лякали. 

- Мені треба вже йти. - Промовила зі збитим диханням. - Коли ти їдеш на стажування?

- Прямо зараз і поїду. Хотів тебе побачити. - Він теж важко дихав. - Побачимось ввечері, Карамелько.

Стас ще раз поцілував її і, заправивши пасмо за вушко, пішов з бібліотеки. Агата ж повернулась до столу.