Знаєте, чому важливо любити і поважати себе?

Про це торочать всі психологи, тарологи без кінця)

Тому що ніхто і ніколи не знатиме всієї історії. Люди завжди бачать в інших лише відображення себе, власних страхів, блоків тощо. Те, що хочуть бачити.

Наприклад, для батьків я завжди буду дитиною: слабшою, не такою розумною, як вони, бо життя ж прожили! Для людей, які знають мене зі школи, я завжди буду тією самою дівчинкою, яка боялась і соромилась власної тіні. Для друзів з часів студентства... Нє, тут все нормально, ці знають майже все)))

Звісно, певною мірою наше оточення формує і впливає на нас. Але, на мою думку, це відбувається лише тоді, коли ми самі це дозволяємо і намагаємось "вписатись".

Коли хочемо бути схожим на когось, кого всі люблять, поважають, вважають успішним.

Якщо це робить вас щасливими, нехай.

Та все ж мені подобається ідея бути схожою на себе, бути різною, дивною, місцями занадто, але такою, як хочеться мені, незалежно від думки інших.

Робити щось своє, реалізовувати дикі мрії, жити життя інтуїтивно. Це буває складно, бо може суперечити загально прийнятим стандартам. Реальність полягає в тому, що знання нас обмежують, ніби створюють межі, які ніяк не можуть пояснити, на що саме ми здатні, а на що ні.

Думаю, все можливо, якщо докласти достатньо зусиль.

Головне не здаватись, пробувати, аналізувати невдачі і не падати духом.

Навіть тоді, коли все здається марним.

Те, що ми сенсами наділяємо, і матиме значення.

Ірма з книги КОХАННЯ НЕДОСТАТНЬО майже здалася. Ситуація неприємна, але все ж є людина, яка може її врятувати. Як думаєте, хто це?

Опівночі дізнаємось тут https://booknet.ua/book/kohannya-nedostatno-b431412

Обіймаю, ваша Лоре Лея)