Ким насправді є наші персонажі?

Вітання, творча спільното!

З певних причин я на деякий час випала з творчого процесу, але тепер з радістю повертаюся! Продовжую працювати над своїм рукописом «Марс шлях додому». Це наукова фантастика, що малює картини майбутнього, і в ній закладено чимало наукових ідей, які сьогодні здаються фантастичними, але з часом можуть стати реальністю. Однак головна мета моєї історії — показати через призму майбутнього розвиток людини, такої, якою вона є, з усіма її страхами та амбіціями, мріями та невдачами.

Особливо мене захопила тема дисоціативного розладу особистості, і я намагаюся дослідити її через образ одного з персонажів — Джонатана.

“ — Це чиясь витівка? — Джонатан засміявся, але сміх звучав так, наче його смикали зсередини. — Ха… ха…

Проєктор блиснув ще раз, і все зникло. Усі звуки, що до цього зливалися в невиразний фон, перетворилися на глуху тишу. Тільки пульс його серця, знову вибивав ритм. Довге вікно навпроти виходило в чорну безодню космосу, і Джонатан на мить подумав, що у відображенні скла бачить її. Але це був лише він — зіниці розширені, обличчя бліде, а з грудей виривався приглушений хрип.

— Що за хрінь відбувалося на цьому ковчезі? — Джонатан підвівся, витираючи мокре чоло, намагаючись стерти все, що відбувалося останні кілька хвилин. — Дізнатися б чия це гра… 

Звуковий сигнал перервав самотній монолог. Капітан підняв голову і, не озираючись, дав команду:

— Відчинити.

Двері плавно з'їхали вбік. Відразу ж на тлі яскравого світла коридору з'явився силует, залишаючи на підлозі довгу тінь. Послужник був худий, трохи менший на зріст, а тонкі риси обличчя приховувала тінь від темного волосся.

— Ваші ліки, капітане, — промовив він, не піднімаючи погляду.

— Заходь.

Послужник пройшов до середини кімнати. Він завмер на мить, втягнувши повітря, ніби щось відчув. Двері автоматично зачинилися.

Капітан стояв у тіні, розстібаючи верхні ґудзики сорочки, скануючи втомленим поглядом юнака. Той ступив крок уперед, та не встиг він протягнути пакунок, як Джонатан опинився поруч. Його пальці обхопили шию послужника. 

— Капітане?.. — голос хлопця зірвався, перериваючись на вдиху, але не встиг він закінчити, як губи Джонатана різко зімкнулися з його. Поцілунок був глибоким й вимогливим, ніби капітан намагався вирвати щось приховане всередині юнака…”

Що стосується відвертої сцени в моєму творі, то навіть фізична близькість героя до іншого персонажа — це більше, ніж просто емоційний момент. Це спроба взяти під контроль те, що неможливо контролювати в його житті. Пошук близькості, навіть якщо вона затьмарена агресією, є виявом страху та нездатності. Неадекватні люди — це не нове явище. Вони існували завжди й будуть існувати попри будь-який час чи простір. Тому мої твори — це не лише про футуристичні технології та життя на іншій планеті. Ви можете відчувати відразу до таких моментів у тексті, але це частина людської природи, якою б темною вона не була. І зрештою, якщо хочемо зрозуміти, чому цей герой поводиться так, а не інакше, треба поглянути на його шлях до цього моменту — як він отримав цю посаду, як формується його світогляд і чому він вибирає агресію як механізм самоствердження. Це не антиутопія, а історія про те, як людина зіштовхується з власними слабкостями. 

З нетерпінням чекаю ваших думок і відгуків!

Ваша Ірма Скотт.