- Зачекай, - зупиняє мене в останню мить. – Хочеш, я дам тобі пораду?

- Ні, - гарчу різко, але вагаюсь вдарити києм по кулі. - Гаразд. Яка?

- Зміни ракурс і бий трохи під іншим кутом, - він підходить ззаду, кладе долоні мені на сідниці і повертає мене трохи вбік. - Ось так. А тепер цілься у той край кулі.

Він схиляється наді мною, ковзає руками по плечах і бере за руки, направляє у потрібне місце. Перестаю дихати, адже він зараз повністю притулений до мене і все, на що я зараз можу дивитись, це його руки зверху на моїх. Серце починає сильно калатати і все тіло кидає в жар. Його пах зараз притулений до моїх сідниць, його губи близько до мого вуха і я відчуваю тепло його подиху. Я починаю тремтіти і здається я зараз впаду на стіл, ноги стають ватними і не хочуть тримати.

- Зрозуміла? - голос ніжний і тихий.

Не втримуюсь і повертаю до нього голову, і ледь не торкаюсь його губ своїми губами. Він різко відсторонюється, зрозумівши наскільки близька між нами відстань, і мені відразу стає холодно. Тепер я взагалі не впевнена, що попаду по кулі.

Але беру себе в руки і б'ю. Адже не дарма він дав мені шанс, не просто так обійняв мене, навалившись зверху, змушуючи всі мої нутрощі перевертатись від трепету.

Перша куля легенько б'є потрібну мені кулю, а та повільно котиться і прямо в лузу.

- Я це зробила, - вражено видихаю і випрямляюсь, обертаюсь до Олександра.

- Вітаю, бажання твоє, - кривить губи, а в очах щось мерехтить. Щось темне і невідоме мені.

- Не зараз, я не дурна, витрачати бажання на якусь дурницю.

- Ні, ти не дурна, - каже задумано. - Ти розумна дівчинка.

Він повільно підходить і мені здається, що він зараз обійме мене. Я б цього хотіла. Бо мені приємно, коли він до мене торкається. Я не смикаюсь і не боюсь, як це буває, коли залишаюсь наодинці з Олегом. Олександру я довіряю, не знаю чому.

https://booknet.ua/reader/bazhana-lyalya-b431819?c=4677600&p=1