Вітаю, друзі!

З Прийдешнім Новим 2025 Роком!
Нехай Новий рік принесе нам всім Перемогу, мир, затишок! Здоров'я вам, щастя, злагоди та успіхів!

Сьогодні вийде продовження обох творів, згідно з графіком) 

"Контракт на кохання"  добігає кінця, це передостанній розділ, залишається епілог, після якого книга стане платною - тому, читайте, якщо відкладали та чекали повний текст)) Спойлер нижче)

Останній день року. Час підсумувати та згадати все, що подарував нам цей рік. А згадати дійсно є що. І є за що сказати «дякую». 
Я зустрів кохання всього свого життя, хоч й не вірив, що таке взагалі можливо. Вона наповнила моє життя сенсом, поруч з нею навіть проблеми не здаються серйозними, все можна вирішити без криків та скандалів, головне – довіритися. Ми пройшли випробування на довіру. І, мабуть, це теж можна порахувати в досягнення.
А ще Тимур несподівано передав свій пакет акцій Оленці. Це рішення здивувало мене, адже він не дочекався навіть ради акціонерів, на якій ми мали підписати всі необхідні папери.  Сам же чоловік разом з дружиною Іриною виїхав за кордон, здається, в Нідерланди. На всі питання Оленка лише руками розвела, мовляв, нічого не знаю. І найбільше мене вразило те, що на новорічний корпоратив вона прийшла у супроводі Анатолія, нашого кадровика, що складав всім нашим співробітникам гороскопи. І вони дуже гарно виглядали разом й те як вони дивилися один на одного говорили лише про те, що між ними зароджуються почуття.
– Коханий, – висмикнула мене з думок Надійка та поклала руки мені на плечі. – Гості скоро будуть, запалимо камін?
– Звичайно, – кивнув я.
Ми прикрасили вітальню кольоровими гірляндами, нарядили ялинку, що стояла в кутку кімнати, й камін мав би придати цьому приміщенню трішки магії та тепла.
– Ось й чудово. У нас з Марійкою все готово, будемо накривати на стіл. 
– А де Вадим? Ще не приїхав? – я перевів погляд у вікно. На вулиці почався снігопад.
– Вадим скоро буде, сказав, що в нього терміновий виклик, – знизала плечима дівчина, загадково усміхнувшись.
– Головне, щоб встиг доїхати без заторів. Сніг обіцяють на всю ніч.

Дружина Полоза теж виходить на фінішну пряму, хоч попереду ще будуть нові пригоди, але головного ворога сьогодні буде знищено: 

– Все пройде так, як забажають Вищі Сили, – промовив чоловік, направивши машину до синіх пагорбів, що виднілися попереду. 
Залишивши машину на узбіччі, ми піднялися стежкою до панорамного плато, і я завмерла від подиву.
Храм я уявляла собі зовсім не таким. Чомусь моя уява малювала якусь дерев’яну будівлю з куполами, на кшталт тих, що я бачила на Землі, а насправді це виявилася кам’яна аркова споруда в один поверх, що заховалася поміж двох пагорбів. І синій кристал знаходився на сходах перед цим храмом, виблискуючи під сонячними променями. 
– Це він? – обережно спитала я, коли ми підійшли ближче та зупинилися на напівкруглій площі. Я не наважувалася підійти ближче.
– Так, – коротко відповів Торвальд. – Цей кристал…
– Цей кристал і є нашим артефактом Істинного Правителя Фаерії, – пролунав позаду голос Крістіана.

Візуали є в моєму Телеграм, тому заходьте, підписуйтеся, коментуйте))

Не забудьте також підписатися на мої сторінки та додати книги в бібліотеку, щоб не загубити!

Мирного дня та щасливого Нового Року!