Мої вітання, любі!!!

Запрошую до короткого любовного роману, "За день до Нового року". Це історія Мілани, Тимура та маленької Юстинки. Це атмосферна, святкова історія, що почалася за день до нового року.

Уривок.

Увімкнувши гірлянди в будиночку, підходжу до великого панорамного вікна, за яким сипле сніг, виблискуючи у світлі нічних ліхтарів.

Стараюся ні про, що не думати, та не даю жодним своїм емоціям проявити себе. Все розумію. При симпатії, я розумію, що у цього чоловіка, понад рік були стосунки з іншою жінкою. Отже, якщо він був з нею, то точно мав до неї почуття.

Не знаю скільки я отак простояла у вікні, дивлячись невидючим поглядом в нікуди. Але здригаюся від несподіваного дверного дзвінка. Мені чомусь страшно, адже невідомо хто там за дверима.

Не впевненою ходою прямую до дверей та спантеличено питаю.

— Хто там?

— Мілано, це Тимур. Відчини!

Я нервово ковтаю. Не можу повірити, що він таки прийшов. Тремтячими руками відмикаю двері, та причинивши їх, одразу опиняюся в міцних обіймах чоловіка.

Не можу передати, що відчуваю в цей момент. Ейфорія охоплює мою душу та тіло. Серце б’ється мов навіжене.

— Мілано, ти потрібна мені! — хрипко шепоче чоловік, а тоді заглянувши мені в очі, додає. — Хоч ми мало знайомі, я встиг зрозуміти, що до тебе, це було не життя. Поруч з тобою я щасливий, і почуваюся так, наче знав тебе цілу вічність.

Я нервово ковтаю, пильно дивлячись в очі чоловіка у напівтемряві. Серце тріпоче, і я не можу втримати своє зізнання.

— Тимуре, може це звучатиме дивно, але я теж це відчула.

Встигаю кліпнути, як гарячі вуста чоловіка торкаються моїх губ. Цей доторк розносить по моїх венах приємне тепло. Забувши про все на світі, я відповідаю на ніжно-палкий поцілунок Тимура. У затуманеній свідомості розумію, що схоже моє бажання таки здійснилося.

Передноворічна історія тут❄️

Приємного читання, та позитивних емоцій! 

Обіймаю!