Оновлення :-) + анонс)

Привіт, мої любі читачі :-) Додала новий розділ "Місто грішних душ 3: Відплата". Розвиток стосунків головних героїв набирають обертів. Лука та Нішель ще не до кінця розуміють один одного. І хоча між ними є сильне тяжіння, утім, їхні серця все одно залишаються переповнені сумнівами. Чи зможуть вони порозумітися? І що насправді приховують їхні погляди та вчинки? 

Уривок:

Вийшовши з кімнати, зіштовхнулася з Лукою. Він стояв на милицях і похитнувся. Нішель відразу ж зорієнтувалася й, ставши впритул, поклала руки на спину. Чоловік стиснув щелепи й опустив голову. Очима сковзнув по жіночій шиї та відкритих плечах. Побачивши, як пульсує жилка на шиї, поглянув у кавові очі.

— Пробачте, — відвела погляд і відступила. — Якщо б ви через мене упали, я б собі цього не пробачила.

— Якби я впав, я б також вам би не пробачив, — прижмурився Лука й ледве стримав усмішку, яка так і виривалася на волю.

Нішель поглянула на чоловіка й, помітивши, як краї губ ледь відчутно вигнулися, промовила:

— Знову жартуєте наді мною?

— А ви не намагайтеся фліртувати зі мною! — схилив голову набік і пильно поглянув в очі Нішель.

Луці цікаво було, що вона скаже і як відреагує. Жінка викликала в нього не лише зацікавленість. І справа була не тільки в таємницях, які безперечно фігурували в її короткій біографії. Саме її присутність викликала в його душі бурю почуттів, з якими важко було боротися.

Нішель від здивування вигнула брови й склала руки на грудях. Ну що вона може зробити, якщо це все відбувається мимоволі?

— Я не фліртую з вами, босе. І не збиралася, — не відводячи від чоловіка погляду, впевнено промовила й задерла підборіддя.

Лука, ще раз провівши очима по її шиї і грудній впадині, посміхнувся. І вона все це так впевнено промовила, що він майже повірив.

— І я говорю все це серйозно! — додала Нішель. — Так що не вигадуйте того, чого ніколи не буде.

Лука посміхнувся. Його погляд став ще пильнішим. Здавалося, він не міг відірвати очей від Нішель. І він не був би собою, якби не спробував маніпулювати її емоціями.

— Гаразд, — спокійно промовив.              

Нішель відчула, як на її шкірі шовковисто виступили маленькі мурашки, а в грудях все ще бриніла напруга. Вона намагалася не піддатися почуттю, коли між людьми з’являється тонка межа, яку не можна переступити, хоча все в тобі прагне цього.

Уривок з наступного розділу: 

Лука сидів на терасі, і хоча його погляд був спокійний, Нішель відчула в ньому якийсь підсвідомий контроль, наче він вже помітив, що з нею щось не так. Він покликав Лорда, і пес, зрадівши, підбіг до нього, але Нішель не звертала на це уваги. Вона йшла мовчки, немов за призначенням, несучи в собі цілий океан болю й запитань.

Нішель зайшла у свою кімнату й присіла на підлогу, мов затиснена в тривожній пастці своїх власних емоцій. І хоча вона намагалася стриматися, десь усередині була глибока тріщина, яка розширювалася. Жінка боялася, що знову всі ті відчуття, які, здавалося, вона мала залишити позаду, повернуться. Здавалося, що її розум вже втомився боротися з постійною напругою. Вона не могла позбутися відчуття, що щось значуще ось-ось зміниться, і вона вже не буде здатна на все це реагувати.

Думки мчали по спіралі: чому так тяжко тримати все під контролем?