"Читаємо разом" Частина 4

Добрий день автори і читачі. Продовжую ділитися з вами цікавими уривками моєї книги "Людина у човні". 

...

— У тебе взагалі нікого немає? — запитав я.

Він промовчав, а потім відповів. — Нікого, взагалі нікого! — безпорадні слова Вільяма торкалися серця. — Дружину і старшу дочку зґвалтували, люди котрі чули і бачили казали, що ці нелюди робили це поки вони не перестали дихати, а молодшу донечку просто застрелили, як собаку! — ветеран пустив сльозу.

Я поклав свою руку на його плече. Навіть страшно собі таке уявити, навіть не знаю, як люди це переживають, як вони знаходять в собі сили, щоб прийняти це. Мабуть ніколи вони цього не приймуть і лише бажатимуть поскорше зустрітися з рідними душами.

Знову настала тиша, тільки шум автомобіліних моторів порушував важку тишу, безслівне страждання його серця.

— Мої слова ніщо, але мені дуже шкода, дуже шкода! — нарешті проговорив я.

— Кожнен раз чую їхні голоси, я хочу до них, але нечиста все оминає мене, не один раз намагався піти до них, завжди залишався живим, видно мені треба до скону терпіти ту біль, бо смерть забула про мене, щоб вже та біль забулася!

— Я певен ти живеш не просто так, неможливо просто жити, чи не так?

— Так Матіасе. Ти сам дитя війни, ти знаєш як це бути одому!

— Знаю, але я нічого не усвідомлював, хто я, що я, чому я там, наскільки жахлива війна. Я й досі не знаю нічого про своїх рідних, жоден архів нічого мені не видає. А ти все бачив усе відчув, тобі значно гірше, але всеодно ти не просто так тут, хто б зі мною поговорив і дав пораду, про кого б я попіклувався врешті решт? 

— Це вже точно, але скажу тобі дещо, якщо ти нічого не знаєш про своїх, можливо це й добре, бо правда буває болючою, вона залишає глибокі відбитки на серці. Ти спокійний допоки не знаєш минулого, минуле завжди бентежить і розпалює вогонь та мало хто може приборкатит в собі той вогонь!

— Ти правий, ветеране, я все ж більше спокійний, ніж збентежений не знаючи хто були мої батьки, чи загинули вони, якщо так то як це було або ж вони десь є існують собі втративши наш зв'язок назавжди? Хоча все ж я б хотів, щоб хтось розповів мені хто вони і як їх не стало, можливо вони герої, а можливо навпаки! 

— Кожен має право на правду, не кожен може справитись з тією правдою, але ти сильна людина, я вірю що ти зможеш усе, ти вже й так багато зумів!

...

Посилання на мою книгу→→→Людина у човні