- Ти не підеш, - каже командним тоном, чим збиває мене з пантелику. - Ми їдемо додому.

- Що? Ні, ви як хочете, то їдьте, а я в кафе, - протестую, обурливо дивлюсь на нього. - Не маєте права мені забороняти.

- Маю і буду, - схиляється, впивається мені в обличчя суворим поглядом. - Кафе не надійне місце для тебе. Там багато людей і я не матиму стовідсоткового контролю над ситуацією. Тому ми їдемо додому, де спокійно і надійно.

Він хапає мене за руку і міцно стискає. Я охаю від обурення і смикаюсь, але він не відпускає. Повз проходять декілька моїх знайомих і здивовано дивляться на нашу сцену. Оглядаюсь, шукаю поглядом Катю, вона тільки що була поруч. А подруга моя стоїть за декілька кроків від мене, дивиться широко розкритими очима і знизує плечима, мовляв, нічим не можу допомогти, це твій охоронець.

- Олександре, - вперше я кличу його на ім’я і це так незвично. - Ваша мета охороняти мене, а не командувати моїм життям. Ви підете зі мною і будете постійно поруч, як і належить.

- Ні, - різка відповідь. Він смикає мене вперед, змушує рухатись. - Пам'ятаєш перше правило? Ти завжди слухаєшся мене. А я кажу, сьогодні їдемо додому.

От як з цією людиною домовлятись? Він щиро вважає, що має наді мною владу, і на жаль, так воно є. Та й не пожалієшся батькові, адже саме він це дозволив.

Плентаюсь за охоронцем проти волі. Він не відпускає, аж до самої машини тримає за лікоть, щоб не втекла. У дворі університету бачу нашу компанію, яка вже збирається йти у кафе. Вони дивляться на мене зі співчуттям. А мені соромно, що мене тягнуть наче малу дитину.

Коли Олександр відчиняє переді мною дверцята, я фиркаю і роздратовано гепаюсь на сидіння. Навіть приємний запах салону машини мене не заспокоює.

- Навіщо ви це зробили? Ви осоромили мене перед усіма, - гаркаю на нього, коли він займає місце водія.

- Тебе хвилює більше думка друзів, ніж твоя безпека? - здивовано підносить брови.

- Вони тепер сміятимуться з мене, - кривлюсь від неприємного відчуття.

- Усі сміятимуться, а один кусатиме губи, бо не вдалось тебе скривдити.

- На що це ви натякаєте?

- Лялю, той хто пише тобі повідомлення, дуже добре тебе знає. І скоріш за все, він серед твоїх друзів. І я не хочу, щоб ти крутилась біля того маніяка, поки його не вичислять. Він знає, що в тебе є охоронець і буде дуже обережний. А я буду обережний вдвічі більше. Тому ти не йдеш у кафе.

https://booknet.ua/reader/bazhana-lyalya-b431819?c=4677600&p=1