А ви вже чули

Що ця парочка повернулася?

Вампір, котрий невиправний бабій й викрадач реліквій, та відьма, котра поцупила його вдачу з помсти за розбите серце.

Якщо святкувати, то тільки з ними! Ми тут маємо загадкові дзвіночки, чувака, який ласує вуглем, набридливого чорного мопса, нічні жахіття, гірлянди-змії з падуба, любовне зілля і ще трішки того, що лишиться таємницею до моменту, як ви почнете читати.

І оскільки в нас серйозні справи з вампіром, надаю вам офіційне запрошення. Про всяк випадок ;)

ЗДОРОВ, НЕЩАСТЯ МОЄ!

А окрім нього ще шматочок нового розділу:

— Твоєї думки не питали.

— Чому? — щиро здивувався вампір. — Тебе завжди цікавила моя думка. Мої ревнощі — теж. Якщо я вірно усе пригадую, вони тебе заводили…

— Зараз вони мене теж заводять. Але не в тому сенсі.

— Не розумію, що змінилося. Я той самий, Мелісо. Ти мене вже знаєш. До всього цього ти звикла і любиш це.

Калеб похитав головою й нахилився за другою скалкою.

— Люблю що? — виклично кинула я. — Твої зради? Те, як ти постійно брешеш? Як не втомлюєшся розбивати мені серце? Як не полишиш мене у спокої? Що з цього, на твою думку, мені до вподоби?

Я впевнено витримала сіро-блакитний погляд, який одразу злетів до мене. Вампір мовчав якийсь час, і ця тиша, здається, почала оживати, перетворюючись на чергову почвару, з якою мені довелося стикнутися в цьому маєтку без привидів, але з капостями. Аж Калеб знищив її, нарешті мовивши:

— Вибач, Мелісо, але я не піду, як ти того вимагаєш, — і голос його лунав глухо, та не тому, що він переймався, чи нас, бува, хтось не почує. Він був наскрізь просочений розпачем. Не притаманна Калебові Коркорану емоція, тож він, на жаль, зараз був цілковито відвертий. Мабуть, ледь не вперше у своєму задовгому, як для такого вилупка, житті. — Не раніше ніж переконаюся, що ти в безпеці.