Цей пролог дуже сильно прояснить дещо... 

шматок:

Перед цим візитом до лікаря я цілу ніч майже не спала. Лежала, прислухаючись до тихого дихання сплячого Макса, і думала, що буде, якщо результати виявляться позитивними. Я не хотіла засмучувати його, тому нічого не говорила, але якщо діагноз підтвердять, певно, треба буде розповісти. Мені не хотілося бачити в його очах жалість. Або ще більше — страх. Деякі люди бояться таких діагнозів, починають сторонитися своїх хворих друзів чи родичів, немов і самі бояться заразитись… Я так хотіла, щоб це була фальшива тривога, щоб лікарзавтра сказав: “У вас все добре…” Але щось всередині мене, якась інтуїція підказувала, що він цього не скаже…

Коли я зайшла до кабінету, на дверях якого був напис “лікар-онколог”, то чомусь стала дуже спокійна. Може, допомогли пігулки, які я випила вранці, а може, я вже наперед змирилася із своїм майбутнім?

Він дістав із столу файлик з моїми аналізами і сказав:

— Мені дуже шкода, але все підтвердилось, Наталю. Я розумію, ви зараз в шоці, але нам важливо одразу почати лікування. Ваш настрій і налаштування також дуже сильно впливатимуть на результати лікування, — сказав він твердо. 

Читайте повністю пролог тут. 

Я спочатку не планувала його додавати(хоча знала, що це буде). Але потім вирішила, що так вам буде трохи зрозуміліше все від початку. Дякую