Рідненькі, усіх з Різдвом Христовим! Обожнюю цей період зимових свят, під час яких все просочено святковим настроєм, на столі пахнуть мандарини й у кожному куточку сяють вогники. Дуже шкода, що наразі ми не можемо радіти на повну, але щиро вірю, що наступне Різдво зустрічатимемо у мирній країні. Усім добробуту та міцного здоров'я. Не втрачайте віру у краще - перемога вже близько. 

На таке світле свято припала трагічна глава передплатної книги "Грішна одержимість" - вже пробачте мені. Краще відкладіть її читання на завтра, якщо це може сколихнути чудовий настрій. Лиш залишу маленький спойлер.

Фрагмент

— Що ви таке кажете?! — не можу повірити.

— Запевняю, ми зробили все, що могли. Я чув, що машину сильно зім’яло. Там було неможливо вижити. 

Мене трясе. Я абсолютно не здатний сприйняти почуте. Хапаю за плечі лікаря й шарпаю, вимогливо питаючи:

— Що значить “неможливо”?! Де моя дитина?! 

Лікар киває медичній сестрі й та прудко відходить від нас. 

— Заспокойтеся, будь ласка, й ходімо зі мною, — штовхає долонею у спину. — Я розумію ваш шоковий стан, але іноді життя підкидає випробування, з якими ми маємо впоратися. На жаль, не завжди можемо змінити обставини, у такому разі їх потрібно прийняти. А з часом обов’язково стане легше. Ходімо, — показує до дверей попереду. 

Але я продовжую трясти за плечі лікаря, вчепившись мертвою хваткою. 

— Ні! Ви не відповіли, що з дитиною?! Вона… — стишую голос, що висловити припущення, — не вижила? Емма — загинула?! — волога в очах заважає дивитися. Усе пливе. 

Миру та тепла!

Ваша Кейт❤️