Рейтинг книжки "Провчу тебе" впевнено крокує сходами догори, дуже рада, що Ви не перестаєте цікавитися цим твором. Та хтось ще не знає, що кожного дня триває викладення не менш гарячого продовження "Хапай, або втікай".

Справді? Не знали? То мерщій "хапайте" та зберігайте собі до бібліотеки.

А від себе хочу привітати всіх своїх читачів з Різдвом та подарувати найулюбленіший шматочок з найближчої глави.

***

— А я можу зачекати в машині? - прорізався голос у Янніса.

— Ні, братику! Ти теж задіяний! Ти зіграєш роль священника! 

— Кого? - Янніс примружив очі. - Та я занадто грішний для цієї ролі. - поправив чорну гриву на голові, пригладивши її рукою. 

— Нічого. Це ж не по справжньому!

— Добре. Що від нас? - включився Тео, залишившись стриманим, наче його ця ідея ні разу не бентежить, на відміну від мене.

— Так! Янніс має стати ось тут. - вона показала на місце під самісінькою аркою.

— Тео і Габбі. Ваше місце. - розставила нас наче ті фігурки на весільному торті.

— Габбі тримає букет, а Тео тримає тебе за руки.

“Пф. А можна якось вийти з цієї гри?”

Ми не домовлялись, що Тео буде так близько, і що він пронизливо дивитиметься мені в очі, та ще й триматиме мої руки. 

— Ось. - Аліса вклала папірець в руки Яннісу. - Читай виразно.

— А якщо не вмію виразно?

— То читай як вмієш! - Аліса почала закипати.

       “Шкільна вистава відпочиває!”

— Кхе-кхе. - брат Аліси прочистив горло і почав. - Дорогі наші Філіп і Аліса! Кохання є дарунком, який іноді забувають розгорнути, тримайте його міцно. Шлюби планують на небесах…

“Що відбувається?”

Далі я вже не слухаю слова Янніса, бо суцільно потонула в темних очах Тео.

— Ти береш за дружину цю жінку? - лунає.

— Так. - тихо, але впевнено промовляє Тео, і моє серце починає пришвидшено битися десь в районі шлунку.

— А ти … 

Янніс не встигає закінчити, як я вже промовляю: “Так”

На цьому оголошую вас чоловіком та дружиною! Сердечно вітаю, зичу радощів кожного дня. Цілуйтеся!

    Я заплющую очі й, відчуваю теплий поцілунок на своїх вустах. Все. Розчиняюся в неймовірних відчуттях.

— Кхе-кхе. - голос Янніса висмикнув мене з приємної млості. 

— Алісо, тобі не здається, що вони якось аж занадто вжилися в цей образ? - доносяться до моїх вух слова Янніса. - Ми їм не заважаємо, як думаєш? - додав пошепки.

         “Що… що… що відбулося щойно?”

***