Вітаю друзі!

Дякую Вам від серця та душі за 500 переглядів книги «Провалля». Підписуйтесь, читайте, насолоджуйтесь! Подаруйте мені декілька ноликів в кінці цифри (◕‿◕)

Відчуваю тихе дихання Провалля. Так, так. Я не помилився. Це не точно, але мені здається, що це жива істота. Дуже страшна жива істота.. 

Ді та її друзі, не зважаючи ні на що, продовжують свій спуск. Майже кожна тінь викликає паніку, кожен звук - тремтіння в ногах. Перед ними падають змії, але за мить відчайдухи розуміють, що це просто речі.. «Провалля знущається над нами?» - промайнуло в думках дівчини..

Але напруга не тільки в місцевості, напруга в серцях. Відносини Ді та Макара тріщать, а Вʼячеслав наче світло надії, до якого дівчину тягне наче метелика на вогонь. Чи готова вона згоріти в пристрасті, зруйнувавши те, що будувалось роками? Чи схаменеться та спробує повернути коханого.

​Не очікуючи нічого містичного, Діана тихо закричала. Арсеній підскочив та закрив їй рота своєю долонею. Але було занадто пізно. Спочатку стеля почала пищати. Почулось шарудіння. За секунду, на друзів почали падати чорні живі створіння. Миттєво піднявся страшний вий, замахали крила, запищали тільця.

Зупинилась та затремтіла, в котрий раз глянувши на Арсенія. Перед очима той самий занедбаний парк, але він світився! Це було дивне тьмяне світло. Мертві дерева, мох та зруйновані фонтани були всіяні метеликами, що завмерли, розправивши крила. Пурпурне світіння розходилось в сторони, піднімаючись.

Хлопці тримали мотузки, хоча вони були надійно привʼязані до опор. Міра увімкнувши ліхтарик, допомагала новенькому, освітлюючи місця, за які він міг вхопитись.

​Вʼячеслав зупинився напроти восьмого поверху. Обережно відпустив руку, підперши ногами стіну. Витягнув сокиру та вставив вістря між дверима.