Вітаю, красуні)))
Отже, книгу "Чорні крила долі" завершено, і це означає, що книга "Лицар гніву" тепер оновлюється у будні))) Це означає, що ви щовечора можете насолоджуватися героями, їх протистоянням, емоціями, бажанням, ненавистю та гарячими сценами, адже книга 18+.
Вже додано нову главу, ласкаво прошу)
Анотація до книги "Лицар гніву"
Я змушена вийти заміж за монстра. Його сім'я знищила мою, забрала усе, що належало мені, й тепер я лише доповнення цього жорстокого чоловіка. Просто дружина, яка повинна мовчати, виконувати накази, бути слухняною й терпіти ненависть кожного проклятого дня. Якби я могла, із задоволенням розірвала б шлюб, ось тільки контракт зобов'язує народити від нього дитину. І саме цим чоловік знищує мене ще більше, адже лише в спальні лицар гніву демонструє дещо інше. Дещо, чому протистояти не здатна, навіть попри жагучу ненависть…
від ненависті до кохання, вперта героїня, владний герой
УРИВОК
— Так хочеться перевірити мене?
— Чому б і ні? Стане сил вдарити у груди? Я не заважатиму.
Його голос грайливий, навіть сповнений очікування. Боже, він хворий!
— Він для захисту. Не нападу.
— Мені накинутися на тебе? — спокійно лунає.
Хитаю головою. В розпачу. Я ж не він. Я не здатна говорити про вбивство чи рани байдуже. Не здатна бути емпатично мертвою. У мені є емоції, є співчуття, любов, віра, надія, як і бажання захищатися, протистояти, мстити.
— І що далі? Припустимо, ти нападеш, я вдарю ножем.
— Будеш вдовою. Щасливою.
— А вільною?
Радомир коротко всміхається.
— Навряд. Наш шлюб існує не тому, дорога Верея, що я цього хотів. Навіть, — він крокує повз мене до ванної, сідає на край та спускає воду. Тоді на мене дивиться, я встигаю обернутися обличчям до нього, не дуже хочеться стояти спиною до монстра. — більше скажу. Два роки тому я був у тебе. Все мало початися тоді, але я пішов.
Щось смикається всередині. Слухаю, що каже, проте очима слідкую за чоловічими руками неподалік від мого ножа. Напруга пульсує. Не одразу доходить сенс його слів.
— Не зрозуміла. — Все мало статися два роки тому? — Мені було вісімнадцять!
Радомир стенає плечима.
— Мені двадцять п'ять. Це щось змінило б?
— Чому ти це кажеш?
— Гадаєш брешу? — бере ніж за лезо. Напружуюся ще сильніше. Чоловік простягає ніж до мене руків'ям.
— Чому ж пішов? Тоді.
Обережно беруся за ніж, стискаю пальцями тепле дерево.
— Ти мені не сподобалася.
— О, справді? — фиркаю.
Чорні очі на мене. Довгі вії тріпочуть. Він виглядає чарівно і…так невинно. Інший якийсь, чужий, втрачений, зранений. Такого Радомира ще не бачила. Одразу пригадуються слова його сестри. Він не бажав цього шлюбу. Валентин веде гру незрозумілу нікому, крім нього самого й, певно, самому Радомиру.
— Що дає цей шлюб тобі? Батькові? Навіщо він? — вирішую питати прямо. Хто знає, можливо відвертість Радомира сьогодні як ніколи щедра.
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКласні книги!!! ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати