З татом завжди важко, він занадто суворий, майже ніколи мене не чує і хоче, щоб я робила лише те, що він вважає за потрібне.

- Татусю, я боятимусь ще гірше, якщо в нашому домі буде стороння незнайома людина, - кривлюсь, наче зараз заплачу, трясу нижньою губою. - Ця ж людина завжди буде поруч, я не матиму вільного простору від нього. Хто знає, що в нього на думці.

Обіймаю себе руками і опускаю погляд. Коли я пригнічена, тато стає м'якшим, і інколи навіть поступається мені. Маю надію на його милість, бо в іншому випадку моє життя перетвориться ще на більший кошмар.

Тато важко зітхає і підходить. Обіймає, що дивно, бо робить він це дуже рідко. Я від незвичності навіть напружуюсь, але чекаю його останнього слова.

- Лялю, так треба, - каже лагідно. Плескає легенько по спині і відсторонюється, торкається мого підборіддя, змушує глянути на нього. - Ти єдина моя дочка і я не хочу, щоб з тобою щось трапилось. Потерпи трохи, все це не на довго. Я маю надію, що скоро цього жартівника зловлять і посадять. А ти повернешся до нормального спокійного життя.

Я безсила, він реально хоче приставити до мене охоронця.

- Чому ти так впевнений у порядності незнайомого чоловіка? - не втримуюсь, спалахую, як сірник. Відступаю від тата, прибравши його руки. Він хмуриться, незадоволений моєю поведінкою, та я не зупиняюсь. - А раптом він якийсь збоченець? Раптом приставатиме до мене? Накинеться на мене, коли ми будемо лише одні. Я не зможу протистояти і він робитиме, що захоче. На чиїй совісті тоді це буде?

Його обличчя багровіє і я розумію, що тепер точно його розізлила. Показала свій характер, не прийняла покірно його рішення. Готуюсь до крику і звинувачень, що я не вдячна і не серйозна. Та раптом його погляд ковзає мені за спину і він миттю розслабляється.

- Стосовно цього можеш не хвилюватись, - чую позаду приємний чоловічий голос з веселими нотками. - Я не кидаюсь на маленьких дівчаток.

https://booknet.ua/reader/bazhana-lyalya-b431819?c=4677600&p=1