Про того, хто живе у вашій голові

Привіт-привіт, панове читачі й письменники! А Фата Моргана знову на горизонті. І нехай крізь неї сяє і зимове сонце, утім переливи у вашому міражі яскравіші, аніж влітку.

Останнім часом страшенно піднесений настрій! Хоча у більшості моїх однолітків настає уже друга депресія, що з осінньої поволі, але невпинно перетікає у зимову. І не дивно, наш фінальний страшнючий тест уже за як не п'ять, то майже чотири місяці. 

Утім, навіть це не стає на заваді вашій феї, адже вона всі майже повні одинадцять років навчалася у школі і тепер старанно готується до останнього ривка, від якого залежить так багато! Особливо місце в омріяному вищі на найкращій спеціальності, яку лише може уявити мій внутрішній творчий геній. Попереду у нього купа роботи! Але про це ще розповім якось трохи пізніше, мабу-у-уть десь у серпні. Коли ваша Санька остаточно вступить і від радості разом з нею стрибатиме на головах цілісінький Букнет!

Але сьогодні не про це. Я не дарма зачепила уже знайомий вам образ власного генія.

А чи замислювалися ви колись, яка сутність вашого? Що це за маленький чоловічок, що сидить у вашій голові і однієї прекрасної миті вибухає феноменальними ідеями?

Ремарочка: якщо ж він частіше просто кидається у стінки ваших думок списаними, але вирваними і зжмаканими паперами, то це теж норма. Він часом любить попрактикувати щось подібне. Повірте, я точно знаю.

Отож, яке обличчя у цього внутрішнього митця? Ну от справді, подумайте який вигляд має той, хто ділиться пошепки тисячею і однією думкою з мізковими тарганами, які в свою чергу потім снують головою, в кілька десятків голосів викрикуючи усе почуте. І ці думки, ідеї не погані в цілому, але як на зло більшість з них, зрозуміло що, загубляться й забудуться. Тому маленька порада Від Фати, яка подібне знущання переживає ось уже останніх років три: записуйте усе, що спадає на думку. Не відкладайте на потім з мисльою "Та, згадаю під час самого писання". А дзуськи! - нічого вам не згадається толкового.

Так, щось я знову злітаю з теми.

Ремарочка номер два: це точно таргани. Варто було їх згадати, як вони знову наводять свої безпорядки.

Але якщо замислитись всерйоз, то частіше за все мій власний геній чомусь постає перед очима таким блідим худим поетом-меланхоліком з прозорим поглядом та замученим, сонним виглядом в цілому. О, а ще з таким густим неслухняним каштановим каре. Ось оце таке волосся, що вічно лізе в очі. Він любить сумні пісні й розповіді, у більшій мірі надихаючись саме слізьми та болем, і своїм власним особливо. Він п'є солодкий чорний чай та гуляє під дощем без парасольки. Гріє в кишенях вічно холодні пальці і весь час занурений у свої думки.

Але в той самий час мені здається, що мій митець це... дівчинка. Таке маленьке безтурботне дівча у коротенькій сукенці й віночком з польових квітів. Вона обожнює сміятися, а тому гигоче без зупину, заражаючи усіх своїми веселощами. Вона взагалі може принести їх у будь-що, ці свої веселощі. 

Я не уявляю свого внутрішнього митця з одного конкретного єдиного боку, ні. Я так не можу. Не вмію. Я й сама різна. У мені живе тисяча й тридцять одна особистість, от правда. І сонячна дівчинка з осінньо-депресивним поетом одні з провідних.

А взагалі... Дивне якесь питання вийшло. "Яке ж обличчя вашого генія?"... А якщо у нього немає визначеного лиця, його рис? Ні, і все ж, мабуть, я більше власного генія відчуваю, аніж бачу.

Я не дивлюсь на нього. Я слухаю його голос. Я не озираюся у пошуках його власника, а йду вперед, відчуваючи його присутність всередині мене. Рідну й глибоку. Він повен сенсу, а не фарби.

Мій геній не боїться бурь і заметілей. Він не зачиняє вікна, коли дує вітер, а підставляє його поривам своє волосся, дозволяючи йому гратись думками. Мій геній не ховається від дощу, відкриваючи свою парасолю, він кидає її собі під ноги, та танцює, піддаючись затягуючій мелодії зливи. Він не шукає прихистку у тіні, коли на його щоки падають сонячні промені, а з задоволенням дає його розсипом крихот розписати своє обличчя веснянками. 

Проте, коли сонце сідає, мого генія ніч не лякає. Він не втікає від неї до світліших кутків, а поринає в тишу темряви і заворожено слухає її чарівний шепіт. Якби ви знали які історії вона розповідає. Її просто треба вміти слухати. Мій геній її відданий слухач, такий самий як і шалений прихильник пісень сонця. Він обожнює лежати на землі горілиць, серед свіжого майже спокійного галасу трав.

Мій геній залежний від неба та його зірок, їхніх далеких спалахів, які хтось сміє звати холодними. Утім, можливо вони і справді холодні. Але ж після морозу червоні задублі пальці відіграваюиься навіть краще, швидше сповнюються теплом. Адже коли зоря вибухає, невже вона не здатна зігріти? А взагалі, мій геній уже давно переконався у тому, що справжні зірки не згорають. Вони народжуються.

І мій геній, якщо йому і судилося горіти, палатиме яскраво і впевнено, освітлюючи собі шлях та зігріваючи зустрічних на цій тернистій стежці. Але ніщо, ніщо не дасть йому згоріти дотла.

Мій митець такий маленький, але водночас йому так часто бракує місця. Йому страшенно тісно у моїй голові і саме тому, він не живе там постійно. Він знайшов притулок у моїй душі, такій самій безкраїй й нескінченній як сама безмежність, що породила її.

Моєму митцю бракує не лише місця. Йому до жаху мало часу. Мого власного часу, а тому він не зупинеться навіть після моєї смерті, яка станеться ще ой як не скоро. Утім, я не присвоюю його собі, не називаю своїм другим "я". Він лише гість. Гість, якого прихистило моє серце і віддало йому більшу частинку себе. Яке дозволило йому наповнити своєю присутністю мою свідомість по самі вінця.

А тому моїм непохитним обов'язком є підкорятися йому стільки, скільки мені відведено. Адже я мала честь бути обраною для цього. Не кожен має власного митця всередині себе. Бо не кожен зуміє його пережити і втілити все задумане ним. Бо не всі заслуговують на нього.

І ваш геній теж обрав вас. Пам'ятайте це.

Ви ще не популярний автор? Вашого імені ніхто не знає, а твори нікому не відомі? Ну й начхати! Головне, що вас вибрав той, завдяки кому усе це ще попереду. Вас обрав ваш геній. А отже і ви нічогенькі такі генії. Особливі в своєму роді. У своїй нескінченності.

Геній має голос, ну а нам були даровані руки, аби творити разом із ним.

Отакий він, мій внутрішній геній. Тихий і крикливий одночасно. Він часто мовчить, замріявшись про щось, але часом його просто неможливо змусити замовкнути, він говорить без упину. Він скромний і самозакоханий, гордий та боягузливий. Він іноді так боїться. Але ніколи не припиняє своєї справи, не перестає робити те, для чого був народжений. Адже саме для цього йому було дароване безсмертне існування. 

Творити. Творити. Творити.

Наші генії були створені для того, аби створювати інших геніїв. Аби допомогти їм прийти у цей світ, аби й вони самі принесли у цей світ оте щось, що рине з нашого серця, з самих глибин безмежного всесвіту.

Ось про що я думаю так часто. І через це я дивна. Але я люблю дивацтва. Вони цікавіші від усього на світі. Тому бути його частиною — неабияка честь для мене, для мого генія.

Та й ви теж диваки, чи не так? Ви теж частина оцього нашого безмежжя?

Так, я знаю. Знаю, що це правда. Принаймні так підказує мені мій геній.

Він ще росте. Він ще не повноцінний. Але він є. Він живе. І він творить.

Тому творіть, панове. У творчості наше життя. Його сенс. Не припиняйте. 

Не дайте померти своєму генію. Він же вам не пробачить. Та й чи пробачити ви самі собі?...

Ну як? Зачепили вас всі ці злегка перелякані прокажені літерки з Санькиного блогу? Як почуваєтесь?

Геній не мовчить?

Послухайте його уважно. Поділіться відчуттями. Розкажіть, то який же ваш внутрішній геній? Чого він прагне та чим лоскоче ваші думки ночами?

Хоча... можете не говорити. Я хотіла, щоб ви почули мене, а я чомусь впевнена, що ви це й зробили. 

Ну, ось так. Пробило вашу Фату на фантастично-філософські роздуми. Уже пробачте їй на цьому. 

Тож, друзі мої, лишу тут рядочки, які так влучно вигадав один мій вірний помічник. Ці слова підійдуть сьогодні як ніколи. І я впевнена, що вони обов'язково відгукнуться вам:

Не мовчи, бо тебе не пробачать,
Не мовчи, бо за тебе ніхто.
Не мовчи, бо на тебе чекають
Цілий вік у високе вікно.
Не мовчи, бо все інше — дрібниця.
А життя — тільки тут і у мить цю.

Пе. се. Наступного вівторка виходить новий розділ основного роману. Фани "Елементорів" будьте насторожі! Вас чекає багато цікавого.

*ненав'язливе підморгування*