Привіт, любі Натхненники!!!

Запрошую до книги, яка не лише захопить вас зимовим вайбом та пристрастю, а і глибиною розмов, пізнання себе та своїх бажань.

“Під омелою” #безкоштовно

— Дякую. — Узявши келих, він запитав: — Може все ж таки запитаєш, що хотіла? — він зробив величезний ковток вина, у горлі геть пересохнуло.

   Емма зніяковіла, ще більше. 

   — Я хотіла запитати… ні… 

   — Еммо, ти можеш запитувати все, що забажаєш. — Він сексуально усміхнувся і пройшовся великим пальцем по своїй нижній губі. — Ти вже доросла дівчинка. 

   Для Емми це прозвучало, як виклик:

   — Я нормально цілуюсь? — рожева фарба розмалювала її щічки. 

   Святослав поперхнувся вином і задоволено усміхнувся.

   — Еммо твої цілунки, - мрія кожного чоловіка. А якщо тобі щось колись сказали, - то це лише тому, що у твого кавалера була нульова самооцінка. Зрозуміла? 

   — Так. — Емма, зробила ковток вина, і подивившись у його блакитні очі, запитала: — Як ти здогадався, що це мій колишній дав мені зрозуміти, що я це не дуже вмію?

   — Це зрозуміло, як «Божий день». — Хлопець знизав плечима. — Повторюся Еммо, - твої цілунки, - мрія кожного чоловіка. Казанови – це точно. — У його очах запалили вогники. — Ти це вмієш. Повір, я знаю про, що говорю. Мене ще так ніхто не цілував. 

   — Дякую. 

   Зрозумівши, що вона повірила лише наполовину додав:

   — Еммо, я завжди говорю правду. — Святослав згадав її губи на своїх – і це дійсно було правдою, його ще ніхто так солодко і з такою віддачою не цілував. 

   — Я вірю тобі, Казаново. — Її голос став впевненішим. Вона бачила в його очах правду і ще щось… - це був голод. Саме він її і запевнив. 

   — Еммо…

   — Так?
  — А тобі подобались його цілунки? — цікавість взяла верх.

   Тепер була черга Емми закашлятись, надпиваючи вина. 

   — Я гадала, що так…

   — А тепер, щось змінилось? — він дивився прямо їй у вічі, чекаючи на відповідь. 

   — Вже так. — Емма інстинктивно облизала вуста, згадуючи те, як цілується Святослав. 

   Це було більше, аніж натяк і Святослав задоволено усміхнувся. 

   — Чому так довго була з ним? — блакить його очей хотіла потрапити у її душу.

   — Не знаю. Так завжди виходить. Закохуєшся. Довго разом… а потім… 

   — Ти запевнила себе, що бути інакше не може. Навіть з іншим, правильно? 

   — Гадаю що так. — Емма зітхнула. Святослав був правий. Вона гадала, що так буде з усіма чоловіками, тому навіть не хотіла будь-що змінювати. 

   — Скільки разів на тиждень, ви займались коханням? — чесно кажучи, він боявся почути відповідь, але все ж таки запитав надіючись на те, що не так це було вже і багато.

   — Святославе… ти змушуєш мене долити собі вина. — Засміялась Емма, хоча насправді було не смішно.

   — Я б міг запитати скільки разів на день, але сумніваюсь…

   — Правильно робиш. 

   Святослав долив їм вина.

   — Я слухаю.

   — Один раз на два тижні… іноді і довше. — Її щічки зробились, як стиглі яблука.

   — Що?! Ти не любиш секс? Чи у нього якісь проблеми? — Святослав уважно вдивлявся у її очі. 

   — У нього не було проблем. Просто… просто йому цього було вдосталь. — Емма ковтнула вина і опустила очі, змовчуючи відповідь на перше питання.

   — Еммо, а тобі було вдосталь? — його очі звузились, чекаючи на відповідь.

І не забувайте, про новинку з зимовим вайбом. Дотепна та капець, яка емоційна! Книга “Подвійні вершки”

Підписуйтесь на  Мій телеграм там багато гарячого, новини та новинки.

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!