За метушнею й постійною нестачею часу здається, що ти лише біжиш по колу, намагаючись знайти хвилинку для себе. День за днем твій роман відкладається, мов книжка, яку ти поставила на полицю, обіцяючи повернутися "пізніше".

І ти спостерігаєш, як усе стоїть на місці, мов той пам'ятник у центральному парку.

Я називаю це "правило 40 хвилин". Щовечора, коли всі полягали спати, я дозволяю собі сісти в тиші. Просто подумати, скласти думки докупи й побачити продовження книги, ніби кіно у своїй голові. Лише після цього беруся переносити це на папір.

Ці 40 хвилин стали моєю традицією. За останні півтори тижні я працюю над романом саме так. Прогрес, здавалося б, невеликий, але достатній, щоб моя авторська душа залишалася спокійною. Я більше не метушуся між сценами чи сюжетними лініями, не прокидаюся вночі зі скупченням випадкових ідей у голові.

Давайте собі ці 40 хвилин. Навіть якщо ви просто будете спостерігати за стіною напроти свого ліжка чи слухати тишу. Пам’ятайте: ви робите це для себе. У світі, який постійно кудись біжить, навіть така коротка пауза — це маленький крок до гармонії.