Весела, зимова книга! Гарний настрій гарантовано!

Привіт, любі Натхненники!!!

Запрошую вас до своєї новинки

Я знаю точно, що головного героя закортить стукнути! Готуйтеся до цього!!! Емоційно, гаряче, спокусливо… і водночас дуже ніжно, чуттєво та з затишком зимових свят. 

“Подвійні вершки”

Книга, яка подарує зимові емоції, шалені перепалки, фіктивні стосунки та мега спекотні ночі! 

Уривок 

“— ОТ БЛЯХА! 

   — Що таке? — Вон повернувся до мене, коли я ошелешено дивилася униз. — Ти що зовсім?! 

   — Це все ти винен. Це через те, що ти так поспішав… — стиснула щелепу я, і хитнувши головою на свої ноги унизу, продемонструвала капці-оленята. Я аж підскочила від глибокого сміху чоловіка поруч із собою. — Ти це реально? — Сердито дивлячись на нього, я стиснула руки в кулаки, а потім схрестила їх під грудьми. — Їдь назад. Я ж не можу ось так прийти до твого діда.

   Вон не припиняючи сміятись, ще раз подивився на мої капці, а потім перевів погляд на дорогу і повернув ліворуч.

   — Знаєш, гадаю мій дід оцінив би твій прикид. Все таке миле, як він любить… Ти ж йому сподобалась, тож і капці твої також. 

   — Вези мене додому мудак. Ти весь час мене ображаєш… — відчуваю, як в моїх очах пече і я не знаю, як втримати те, що от-от прорве. Він не достойний моїх сліз. Я не можу так себе принизити. 

   Вон плавно зупиняє авто і видихає. Повертається до мене і промовляє, зовсім іншим голосом, спокійним та приємним. 

   — Вибач. Реально, вибач. 

   — Я хочу додому. — Повертаючи обличчя до вікна, я намагалась приховати сльози. На вулиці справжня зима і я уявила, як там зараз гарно вдома. Це мене почало заспокоювати, і я повільно повернувши голову, зустрілась з його темними очима. От трясця! Гарний козел! Я зашарілась. Тіло важко контролювати, а особливо мою особливість - червоніти. — Можна мені хоча б капці переодіти? Ну реально… як я піду?

   Вон потягнувся до бардачку і витягнув звідти серветки, простягнув мені, і прочистивши горло, відстібнув пасок безпеки. 

   — Не плач. Особливо через мене. Як ти сказала, я маю нестерпний характер. 

   — Взагалі-то я сказала, що ти мудак. 

   Він знизав плечима.

   — Могла пом'якшити удар, але ж ти не з таких?

   — Ні, я не з таких. 

   — Пішли. — Він взявся за ручку дверцят і хитнув головою.

   — Куди?

   — Швиденько купимо тобі щось на ноги. Оленята - це занадто гламурно, тож… 

   — Ні. — Я різко похитала головою і майже прилипла до спинки крісла.

   Вон насупився і почав розстібати на мені пасок безпеки, а я бити його по руках. 

   — Ей! Припини! Не поводься, як дитина. — Його пальці опинились на моїх і я їх немов ошпарена висмикнула. Тепер ми дивимося одне одному у вічі і я бачу його розгубленість та образу. 

   Образа? За що?

   — В мене вдома є взуття. — Сказала, наче відрізала.

   Вон нахилився донизу, потягнувся до моїх ніг і одну із них схопив, знімаючи з мене капець-оленятко. Я обурено почала тягнутись до свого капця в його руці, але він вискочив з машини, кажучи мені:

    — Не хочеш по-нормальному, буде по моєму, — сказавши це, він хлопнув дверцятами та пішов до магазину з якоюсь маркою, про яку я навіть ніколи не чула.” 

Підписуйтесь на  Мій телеграм там багато гарячого, новини та новинки.

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!