Новенький — й ну дуже святковий — розділ збірки КОХАННЯ ТА ІНШІ ВАДИ чекає вашої уваги!

— ...Поцілунки — це кльово, — заперечує Ґрем, примруживши очі. Вивчає мене чи що?

— Не з малознайомими людьми. І не з чоловіком якоїсь подруги.

Навіть не уявляю, що зробить Сінді, якщо я раптом опинюся під омелою з її любчиком. Живою мені з цієї вечірки не вийти.

— Щодо чоловіків згоден, — киває він, — а ось перше… Це страшенна, непереборна спокуса, — раптом я помічаю, що його голос змінюється — в ньому з’являється якесь низьке муркотіння. Приємне для вух, але геть зайве в цій суперечці. — Інтрига. А може цей малознайомий парубок виявиться твоїм найліпшим поцілунком за усе життя.

— Це… — він чекає, що в мені зненацька спалахне захват від його ідеї, натомість він отримує наморщений ніс, — пригнічує. Ти зустрічаєш когось, закохуєшся, одружуєшся, а все одно пам’ятатимеш якогось майже незнайомця? Дурість. Вівіан Паркс не цілується під омелою. Дзуськи.

Ґрем здіймає брови в німому ошелешенні. Й підсумовує вже вголос:

— Так, міс Раціональність, справи кепські. Якби ж ми раніше почали спілкуватися більше, я б вже змінив твоє ставлення до маленьких різдвяних романтичних пригод і дурощів.

— Може, через це я й уникала тебе всі ці роки, га?

 

ВІВІАН ПАРКС НЕ ЦІЛУЄТЬСЯ ПІД ОМЕЛОЮ 

P.S. Ні на що не натякаю, але читачі моего телеграм каналу bridgerton's ink довідались про Віві й Ґрема раніше за всіх ;)