Трохи про мої історії : Мерехтіння

Вітаю! Якщо у ЧОРНІЙ БУЗИНІ - за натхнення були Карпати, то у МЕРЕХТІННІ  мене віднесло у світ дигерства. Як, кажуть,  дигер — це людина, яка спускається під землю з метою отримати непересічний досвід і естетичну насолоду від споглядання того, що ніколи не побачить більшість обивателів. ( Як я до цього прийшла? Я була певна, що я боюсь замкнутого простору...Кришталева печера показала, що там не страшно, а навіть дуже цікаво. Вік живи - вік дізнавайся щось нове про себе.) 

Отже, локація Київ...штольні, старовинні тунелі, печери, підземні водоспади...Й на цьому фоні зустрінуться Дарина Олександрівна, яка має маленьке хобі на межі науки та екстремального спорту та Лука - звичайнісінький підприємець, який дуже важко переживає своє розлучення, погано ладить зі своїм молодшим братом та кепсько водить авто. Між ними вагон непорозуміння, але поступово їхні стосунки будуть розвиватися...

 

У дверях стояв Лука і злобно дивився на мене. Будь я більш вразливою людиною, його погляд би пройняв, але я ж була загартована студентами і підкована нашими легкими взаємовідносинами з державою. Зла я одним словом була.

- Лука?!

- Він ще дитина. – проричав він.

Мої брови стрімко поповзли в гору.

- Ти зараз про що? І що ти тут робиш?

- Я бачив тебе з ним…

- Ну і? – я таки ще не бачила ніякого зв’язку.

- Ти спиш з моїм братом. – у нього засмикалося око, і він видав знатний рик.

Як на замовлення двері ванної відкрилися і звідти в одному рушнику вискочив Вадим.

- Лука? А що ти тут робиш? – видихнув Вадим, круглими від здивування очима, витріщаючись на нього.

 Я перевела погляд з Вадима в рушнику на Луку, очі якого наливалися кров’ю.

- Н-да, незручно то як вийшло. – я задумливо потерла лоба.