Екватор книги: 15 глав позаду, ще 18 попереду!

Привіт, читачата!

Сьогодні хочу поділитися з вами чудовою новиною — я дійшов до екватора своєї книги! На платформі вже викладено 15 глав, і робота кипить над рештою. Загалом у книзі заплановано 33 глави, тож половина історії вже доступна для вас.

Що відбувається зараз?

Зараз я активно працюю над рештою книги, займаюся редагуванням, виправленням деталей і доповненням деяких моментів. Дуже хочу, щоб кожна сцена, кожен діалог і кожен поворот сюжету звучали чітко, логічно та захоплювали вас із першої до останньої сторінки.

Що вже викладено?

У першій половині книги ми разом:

- Зустрілися з головними героями та їхніми мотивами.

- Пройшли через перші випробування, які перевернули їхнє життя.

- Дізналися про таємниці, що тримають усіх у напрузі.

Це був шлях відкриттів, викликів і зростання для персонажів. Але попереду ще більше інтриг і несподіваних поворотів!

Що буде далі?

Без спойлерів, але обіцяю, що друга половина книги:

- Заглибить вас у світ героїв, розкриваючи приховані деталі їхніх історій.

- Зіштовхне персонажів із новими викликами, які випробують їхні сили й рішення.

- Відкриє всі таємниці, а можливо, й створить нові.

Я працюю над тим, щоб кожна глава тримала вас у напрузі й дарувала незабутні емоції.

Чекаю на вашу підтримку та думки!

Ваші відгуки та коментарі — це те, що допомагає мені вдосконалювати книгу. Якщо ви вже прочитали перші 15 глав, напишіть, що вам сподобалося найбільше, що б ви хотіли дізнатися далі.
А якщо ще не почали читати, зараз — ідеальний момент приєднатися до цієї захопливої історії.

Дякую, що ви зі мною! Разом ми зробимо цю книгу ще кращою.

P.S: Бонусом вирішив викласти декілька візуалізацій з уривками з книги, можливо це додасть інтересу =)

Глава 1.

На горизонті сходило сонце, заливаючи золотавим світлом безкраї південні рівнини. Над ланами, вкритими густою росою, злітали птахи, їхні крила сяяли, немов вони несли відблиски королівської слави. На кам’яній дорозі, що вела до величного Еранела, кілька вершників упевнено крокували вперед, їхні обладунки блищали у перших променях світанку. Попереду їхав вісник, тримаючи прапор із гербом Ельдарасу — три гори на червоному полі, символ сили й могутності цього королівства.

Глава 2. 

Зал заповнився примарним зеленкуватим сяйвом, яке струменіло від мармурового постаменту в центрі приміщення. На ньому лежав Клинок Ночі — витончений меч, який здавався створеним із самої сутності темряви. Метал леза, глибокий і чорний, ніби нічне небо, поглинав світло навколо, залишаючи лише ледь помітні відблиски рун, що пульсували власним, невловимим ритмом. Ці символи, вирізьблені з незбагненною точністю, ніби дихали, мов серце живої істоти. Навіть здалеку Еріон відчував потужну енергію, що виходила від меча. Вона була холодною і незворушною, наче сама ніч дивилася на нього крізь це лезо.

Глава 3.

Еріон зустрів його погляд, але в душі відчував, як напруга росла. Він бачив, як Моракс дав ледь помітний знак рукою, і з кутів зали виринули п’ятеро кремезних найманців. Їхні тіні змішувалися з темрявою кімнати, а в руках блищали леза, які нагадували ікла диких звірів.

"Вбити його," — холодно наказав Моракс.

Найманці рушили вперед, але з першого їхнього руху Клинок Ночі ожив у руці Еріона. Чорна аура, схожа на примарне полум’я, оповила лезо, і навіть найсміливіший із воїнів завмер на мить, побачивши це видовище. Еріон відчув, як темрява клинка переповнює його рішучістю. Тіло більше не відчувало страху, а кожен м’яз напружився, готовий до бою.

Глава 4.

На першій стіні зображено момент створення меча. Еріон побачив постаті ковалів, чиї фігури виглядали нечіткими, немов затягнутими примарною завісою. Вони працювали біля величезного ковадла, а навколо метушилися тіні, мовби самі сили темряви допомагали створенню Клинка. Лезо, яке вони тримали, змінювало свою форму, набуваючи різних обрисів — то тонкого кинджала, то важкого меча, то списа. Клинок, здавалося, був не просто зброєю, а живим артефактом, що підлаштовувався під волю свого власника. Далі йшло зображення перших володарів меча. Еріон розгледів чоловіків і жінок у різних обладунках, кожен з яких тримав Клинок Ночі у своєму унікальному вигляді. Кожен володар виглядав могутнім, але й обтяженим тягарем, який вони несли. Ці фігури зображалися не разом, а окремо, ніби кожен володар Клинка залишався самотнім у своїй долі. Його увагу привернуло ім’я, яке було вирізьблено над кожним з малюнків — "Тінеріз".

Глава 5.

Одного разу, пробираючись вулицями в пошуках їжі, він став свідком сцени, що назавжди вкарбувалася в його пам'ять. Він побачив, як купець на ринку обібрав його друга дитинства — малого Ріана, який намагався продати невелику срібну монету, єдину згадку про матір. Купець забрав монету та грубо відіпхнув хлопця, залишивши його без жодного мідяка. У ту ж мить Еріон відчув, як у ньому закипає лють. І тоді він вирішив зробити свій перший крок на шлях злодія.

Глава 6. 

Еріон наблизився до криниці, що стояла самотньо серед густих дерев, які утворювали темне кільце навколо неї. Кам'яна конструкція криниці виглядала древньою, покритою зеленим мохом і глибокими тріщинами, що свідчили про її поважний вік. Відро, прикріплене до ланцюга, здавалося, не використовували вже багато років, а холодна нічна роса блищала на його іржавій поверхні, додаючи всьому місцю моторошної таємничості. У повітрі висів запах вогкості і старого дерева, що мовчки зберігало свої секрети. Еріон зупинився біля криниці, прислухаючись до кожного звуку, і в його свідомості звучав спокійний голос Тінеріза, ніби сам клинок був напоготові.

Глава 7.

"Зачекай тут," — коротко відповів він, і, не пояснюючи нічого більше, пірнув у глибину маєтку.

Еріон залишився стояти посеред кімнати. Його рука мимоволі лягла на руків’я Тінеріза, як надавала йому підтримку. Час, проведений в очікуванні, здавався вічністю, і тиша будинку лише підсилювала напруження. Темрява кімнати, куди зник Салем, вабила його, але він стримував себе, вирішивши не втручатися. Його розпирала цікавість, змішана з обережністю.

Салем повернувся не одразу. Його поява була майже беззвучною, і лише тихий скрип підлоги оголосив про його повернення. У руках він тримав масивний том, настільки старий, що його шкіряна обкладинка місцями розсипалася. На корінці книги виднівся дивний знак — герб Лендорну, але виглядав він не так, як офіційний. Символ здавався зміненим, викривленим, наче з часом до нього додали щось темне й таємниче.

"Ця книга належала правителям Лендорну, ще до того, як місто стало таким, яким ти його знаєш," — пояснив Салем, підходячи до столу. Він поклав книгу перед собою, і з неї піднявся легкий шар пилу, ніби том не відкривали багато років. "Тут зібрано не лише історії міста, а й згадки про те, що залишалося в тіні: артефакти, ордени, давні союзи. Якщо є хоча б натяк на тих, хто шукає мечі, подібні до Тінеріза, ми знайдемо це тут."

Глава 8.

Поступово його очі почали злипатися, а думки втихомирилися. Він засинав з відчуттям, що попереду ще багато відкриттів. І десь у глибині душі він знав, що разом із Тінерізом вони зможуть подолати навіть найтемніші випробування. Еріон поринув у глибокий, важкий сон, і йому почали снитися картини, що виникали перед його очима так чітко, ніби він справді там був. Його свідомість перенеслася в місця, яких він ніколи не бачив, але які відчувалися дивно знайомими. Він бачив широкі, безкрайні краєвиди, де на горизонті здіймалися туманні силуети стародавніх фортець і покинутих міст. Потім усе змінилося, і перед ним розгорнулася сцена бою. Люди у важких обладунках билися один з одним, крики і брязкіт зброї заповнювали простір, а земля була вкрита кров’ю. Еріон спостерігав це видовище ніби зверху, наче невидимий свідок. Сцена знову змінилася. Він побачив людей, що стояли в колі навколо кам'яного вівтаря. Серед них були фігури в темних, незвичайних мантіях, з обличчями, що губилися у глибоких каптурах. Вони вимовляли заклинання на невідомій йому мові, а тіні навколо них, здавалося, оживали, підкоряючись їхнім словам. Відчувалася потужна, незвичайна сила, яку ці люди черпали з темряви, наче під час древнього ритуалу, якого світ не бачив сотнями років. Знову нові картини: старовинні міста з високими, незнайомими вежами, величезні площі, заповнені людьми, яких він ніколи не бачив. Серед натовпу мерехтіли обличчя — вони здавалися йому незнайомими, але разом із тим дивно близькими. Це були люди, які, здавалося, знали його або були пов’язані з ним якимось давнім, незрозумілим зв’язком. Еріон відчув, як щось вабить його вперед, змушує вдивлятися в ці видіння, що захоплюють і лякають водночас. Його серце почало битися швидше, а передчуття того, що ці сни — це не просто випадковий витвір уяви, пройняло його наскрізь. Наче частинка його пам’яті оживала, нагадуючи про те, чого він ще не розумів, але що вже було частиною його самого. І в кожному видінні, серед натовпу або ж посеред бою, завжди була одна деталь, що не зникала — відблиск темного клинка, схожого на Тінеріз.

Глава 9.

Магазин третього скупника стояв осторонь жвавого ринку, в тіні кількох старих будівель. Це місце завжди виглядало так, ніби час тут зупинився: пил, запах шкіри і металу, полиці, заставлені всім — від старовинних прикрас до іржавої зброї. Скупник, невисокий чоловік із гострими рисами обличчя і хитрим поглядом, привітав Еріона коротким кивком.

"Давно тебе не було, Еріоне," — сказав він, схрестивши руки. — "Що маєш для мене цього разу?"

Еріон без зайвих слів поклав на стіл один із кинджалів. Чоловік узяв його, підніс до світла і почав уважно розглядати. Його пальці, натреновані на роботі з рідкісними речами, ковзнули по руків’ю і лезу.

"Цікаво," — промовив він, але в голосі відчувалася обережність. — "Хочеш почути мою думку?"

"Саме за цим я і прийшов," — відповів Еріон, схрестивши руки на грудях.

Скупник покрутив кинджал у руках і, нарешті, сказав: "Це підробка."

"Підробка?" — перепитав Еріон, удаючи здивування. — "Але ж виглядає досить якісно."

"Так і є, — погодився скупник. — Але справжні клинки цього типу виготовлялися з чорного кварцу, а це обсидіан. Дивись," — він нахилив лезо, показуючи темні прожилки в металі. — "Справжні клинки мали особливість: їхнє лезо ніби поглинало світло. Цей ефект тут відсутній."

Глава 10.

Їхній провідник крокував упевнено, не обертаючись і не зупиняючись, ніби чітко знав, куди веде. Його рухи були плавними, мов у тіні, а важкий плащ лише підкреслював його загадковість. Еріон і Салем мовчки йшли за ним, відчуваючи, як кожен крок наближає їх до чогось великого й небезпечного. Тиша здавалася нестерпною, а кожен їхній рух нагадував, що зворотного шляху може вже й не бути.

— Дивне місце, — прошепотів Еріон, більше для себе, але Салем, почувши, злегка кивнув.

Їхній шлях нарешті привів до великої зали. Стіни тут були густо вкриті символами, що переливалися м’яким сяйвом, а у центрі зали стояв великий чорний вівтар, що видавався наче поглинутим тінями. Незліченні фігури в каптурах стояли вздовж стін, спостерігаючи за кожним кроком новоприбулих.

Глава 11.

Еріон глибоко зітхнув і обернувся до Салема.

— Хочу спробувати щось… інше, — сказав він, стискаючи Тінеріз у руках.

Салем кивнув, окинувши околицю обережним поглядом, готовий до будь-якої несподіванки. Тим часом Еріон, сівши трохи ближче до вогню, зосередився на мечі, намагаючись відчути зв’язок, який вони поділяли. Він глибоко вдихнув, відчуваючи, як зброя, здається, відгукується легким вібруванням у його руках.

— Тінеріз, — почав Еріон, напружуючи увагу, — я знаю, що ти щось знаєш. Ти відчував тіні навколо Архона, і ти бачив мої видіння. Скажи мені, що це було? Чи дійсно я можу здолати їх, як бачення мені показало?

На мить запанувала тиша. Потім із глибин свідомості Еріона почувся голос, прохолодний і безжальний, відлуння думок меча.

— Те, що ти бачив, не було мрією чи звичайною уявою. Це було… пробудженням частини моєї сутності, — відповів Тінеріз, його голос звучав низько і глухо. — Але це не просто сила, якою ти можеш скористатися без наслідків. Кожне знищене життя, кожна пролиття кров підсилює мене, але водночас забирає частину тебе.

Глава 12.

На підході до кордонів, Еріон і Салем побачили пропускний пункт — масивний, укріплений пост з двома гвардійцями, які стояли при вході. Важкі залізні ворота, укріплені ґратами, нависали над головами подорожніх. Гвардійці з суворим виглядом перевіряли всіх, хто намагався увійти, ставлячи питання і обшукуючи тих, хто викликав підозру.

Коли настала черга Еріона й Салема, один із гвардійців, високий, кремезний чоловік зі шрамом над лівим оком, втупився в Еріона своїм пронизливим поглядом.

— І куди це прямуєш, подорожній? — запитав він грубо, не відводячи очей.

Еріон відповів, намагаючись виглядати якнайспокійніше:

— Мандруємо з торгових справ. Потрібно обміняти деякі товари на ринку в найближчому місті, — він обережно вказав на свою сумку, даючи зрозуміти, що в ній немає нічого підозрілого.

Глава 13.

Коли шлях привів їх до тупика, Елрік зупинився, збентежено дивлячись на кам'яну стіну, що перекривала дорогу. Він ретельно розгорнув карту і здивовано похитав головою.

— Тут щось не так, — сказав він, злегка нахмурившись. — На карті цього тупика немає.

Елрік наблизився до стіни, пильно вивчаючи її поверхню. Віддалено було видно кілька нерівностей на камені, які виявилися стародавніми символами, ледь помітними під товщею часу. Він провів пальцями по вигравійованих лініях, вловлюючи знайомі вигини рун.

— Це стародавні записи, — пояснив Елрік, оглядаючи знаки. — Щоб перекласти їх, мені знадобиться час. Це може бути підказка або ж охоронний напис, що відкриває шлях далі.

Еріон і Салем переглянулися, розуміючи, що швидко рухатися далі не вдасться. Обидва відчували незвичну тишу, яка відлунювала їхні думки про те, наскільки близько вони до місця сили.

— Гаразд, розкладемо табір тут, — запропонував Еріон, не зводячи очей із кам’яної стіни. — Це безпечне місце для ночівлі, ми будемо охороняти, поки ти працюватимеш, Елріку.

Поки сутінки спускалися на ущелину, вони розташували речі неподалік від тупика. Еріон і Салем чергувалися біля вогнища, занурені в думки про те, що ще їх може чекати за цією стіною, поки Елрік схилився над написами, зосереджено розбираючи їх, один за одним.

Глава 14.

Вийшовши з напівзруйнованого приміщення, Еріон, Салем і Елрік опинилися на краю стародавнього кам'яного переходу, що вів їх до пейзажу загубленого у часі міста Тарудар, розташованого серед величних гір. Місто простягалося перед ними, наче велика мозаїка, що плавно розлилася між скелями та крутими ущелинами.

Більша частина міста була вкрита товстим шаром зеленого моху та кучерявих плющів, які обвивали будівлі, створюючи враження, що саме місто – живий організм, частина природи, що повільно втрачає себе в обіймах лісу. Усе тут дихало старовиною і спокоєм. Будівлі з темного каменю височіли, мов гіганти, підпираючи небо, а масивні вежі з напівзруйнованими дахами зяяли чорними отворами вікон. Колись величне місто тепер мовчало, наче приховуючи таємниці минулого.

Глава 15. 

Після розмови ніч здавалась спокійною, і табір потроху занурився у звичну тишу. Лише вогонь, що потріскував у центрі, кидав танцюючі відблиски на навколишні дерева та каміння, створюючи ілюзію руху в темряві. Але цей спокій був оманливим. Десь у глибині покинутих вулиць Тарудару пролунало щось схоже на шурхіт, тихий і майже нечутний, але достатньо тривожний, щоб привернути увагу тих, хто лишався напоготові. Із-за зруйнованих стін, порослих мохом, почали проступати тіні, які зливалися з темрявою, поки не з’явилися у світлі вогнища.

Це були створіння, схожі на людей, але їхня сутність була іншою. Їхні тіла здавалися сплетеними з живої темряви, що стікала на землю густими, тягучими краплями, мов смола. Їхній рух був неприродним, ривками, ніби вони одночасно боролися із власною природою і корилися їй. Замість облич у них були порожнечі, з яких, здавалося, виривалося ледве чутне шипіння.

— До зброї! — пролунало крізь табір, розриваючи нічну тишу. Еріон схопив Тінеріз, який відгукнувся на його заклик слабким тремтінням, що розійшлося руків’ям до кінчиків пальців. Райнар стояв поруч, його амулет почав випромінювати слабке світло, немов відповідаючи на загрозу.