Уривок завершеної книги

- Вибач за зіпсований вечір, - говорю Адаму, коли машина зупиняється біля мого дому.

- Він не зіпсований, мені приємно проводити з тобою час, - чую посмішку в його голосі. У нічній темряві важко розібрати вираз його обличчя. - Ти подобаєшся мені, Міло, і кожна проведена з тобою хвилина приносить мені задоволення.

- А мені подобається твоя відвертість, - зізнаюсь. - Ми можемо зустрітись наступного разу, якщо ти хочеш. Тоді я обіцяю бути зібраною і веселою.

Адам відстібує ремінь безпеки і нахиляється до мене занадто близько. Відчуваю його подих на обличчі і напружуюсь. Морально я готова до поцілунків з ним, але він так різко ринув до мене. Несподівано.

- Будь сама собою, Міло. Це головне, - говорить досить серйозно. - Не прикидайся. Якщо тебе щось турбує, чи щось болить, ти не повинна посміхатись і вдавати, що все гаразд. Я все розумію. Ми всі люди.

- В моєму світі за слабкість тебе з'їдять. Тому прикидатись, це єдиний вихід, - видихаю.

- Тому я щасливий, що не живу в твоєму світі. Я не багатий, зате вільний і ніхто мені не вказує де стати, що сказати.

Ці слова зачіпають мене. Колись я теж в ньому не жила. Ми з мамою були бідні, мов церковні миші, зате щасливі. Принаймні я.

З кожною хвилиною Адам все більше мені подобається і тепер я не хочу його використовувати у запланованих цілях. Може все йому розповісти і він допоможе мені як людина? А якщо не зрозуміє, або не повірить? Ох ці страхи, завжди зупиняють робити правильні вчинки.

Поки думаю, що казати далі, Адам кладе теплу долоню мені на коліно. Він так близько зараз, що заповнює собою увесь вільний простір. Не бачу нічого, окрім масивної чоловічої фігури, а в повній тиші чутно наше синхронне прискорене дихання.

Він хоче мене поцілувати, я це добре розумію, але напевно вагається. Можливо, боїться злякати. Давно я не зустрічала таких тактовних чоловіків. Скоріше, взагалі ніколи. Все моє оточення - це нахабні, самовпевнені мажори, котрі не терплять відмов і програшів.

Кладу руку йому на груди, крізь тонку сорочку відчуваю шалений стукіт серця. Хвилюється, а на вигляд не скажеш.

- Хочу до твого світу, - виривається з рота самовільно.

- Тоді я тебе заберу, - обіцяє і це вселяє надію.

Нарешті він наважується. Нахиляється дуже повільно і торкається м'якими губами моїх губ. Він цілує з придихом, дуже ніжно, несміло всовує язика у рота. Розслабляюсь і обвиваю руками його шию, тулю до себе. Адам сміливішає, заглиблює поцілунок. Широка тепла долоня ковзає по нозі верх, опиняється під сукнею. Пальці не сильно стискають внутрішню сторону стегна. Я не відштовхую його, дозволяю гладити себе. Мені приємно, як він торкається, в його діях не відчувається наглості, чи відвертого домагання.

- Від коли тебе побачив, хотів це зробити, - радісно промовляє, перервавши поцілунок.

- Це було лише вчора, - посміхаюсь.

- То була найнестерпніша доба у моєму житті.

https://booknet.ua/reader/ne-rdna-dlya-mazhora-b416947?c=4493917&p=1