Усім привіт! Поки я зловила натхнення на маленький блог, буду вас розважати :) 

Зовсім скоро скажемо амінь Новому Атлантису (за моїми маленькими й не дуже точними підрахунками — 9 грудня), тому щиро запрошую доєднатися до маленьких капостей Вів’єн Боннер, від яких десь сивіє один Кіан Еллінгтон :) ну що вже зробиш, вона не звикла, що хтось за неї переживає і вона за когось має переживати. Це будуть геть нові відчуття для неї, тому після всього буде важко. 

Загалом, мені дуже полюбилися Кіан та Віві, адже текст написаний давно, а зараз, публікуючи його, я ніби перечитала його заново. Пододавала якісь детальки, якісь жарти, смішинки (хто помітив, той помітив). Текст загалом не дуже в моєму стилі, але я щаслива, що маю його — він легкий, смішний, веселий і максимально літній. У Кіані Еллінгтоні зібралися всі мої маленькі ідеали :) 

Але всі мої вигадані чоловіки ідеальні, шо поробиш. 

А поки Кіана Еллінгтона будемо мучити:

Сам Кіан мав таке відчуття, ніби кров його перетворилася на лаву й от-от пропалить шкіру. Якби викрали когось іншого, мабуть, у нього не було б такого безконтрольного відчуття, що станеться щось жахливе, ніби катастрофа насувається, наче торнадо посеред поля. Він час від часу кидав на батька погляди, немовби хотів відшукати сліди злорадності, адже саме він відпустив її, саме він послав з нею Спенсера, а не повідомив йому, Кіанові. Він благословив її на те, щоб вона пішла туди сама. 

Тепер задоволений?

І-і-і

Дуже маленький спойлер до того, що визріває в голові:

Етель Ортега стала єдиною, хто вижив у страшній пожежі на Крак-Айленді. Її найближча подруга, на жаль, вибратися не встигла
 

Щиро ваша S.E.