Я дуже радію, що глави виходять за розкладом попри деякі обставини. Часом мені все ще дуже погано, але бувають такі моменти, коли я почуваю себе затишно та щасливою. Сподіваюся, що у майбутньому у мене з'явиться більше приводів для радості. І я врешті почну їх цінувати. 

Нова глава "Мідь та Золото" підійме і вам трохи настрій. Хоча тут ми розпочнемо прощатися з персонажами книги. Не обійдеться без сліз. Стануться розмови, які зцілять давні рани та розпалять неймовірної сили полум'я.

Трохи Крістіни та Богдана)) 

Альбрехт кивнув, здається сильніше прикусивши губу.

- Ми можемо більше ніколи не побачитися…. – промовив він та дістав із кишені штанів шовковий мішечок. У Кірта від цих слів клубок став у горлі. Чомусь він був упевнений, що це дійсно їх остання зустріч. – Я довго думав кому можна його віддати. – хлопець дістав з мішечка дивної форми ключ.

- Ти зараз не серйозно? – напружився Кірт. – Я не чарівник. Та й до твого ордену відношення не маю.

- Хоч ти не один з лицарів, ти гідний тримати цей ключ. Та й ми не знайшли нікого з чарівників Алісії. Можливо колись вони покажуться, зараз їх немає.

- Коли вони з’являться мені передати їм ключ? – в надії спитав Кірт.

- Ні. Ключ від Алісії буде передаватися у твоїй сім’ї. Його не можна ні продати, ні подарувати. Лише у спадок. І ще… - Альбрехт дістав другий мішечок. По звуку там було повно золота.

Кірт здивовано подивився на друга і зробив крок назад.

- Альбрехте, це надто велика відповідальність. Я вже казав, що не можу приймати від тебе подарунки.

- Ти хотів усе сам. Я пам’ятаю! – вже впевнено промовив чарівник та взяв друга за руку та вклав йому у долоню обидва мішечки.

- Це для Яна. Твій син має рости в гарному будинку. Він заслуговує на це. Цих грошей вистачить на перший час.

Кірт на мить знітився, але потім подивився в очі Альбрехту. Його обличчя змінилося, стало м’якшим.

- Ти завжди дивував мене своїми рішеннями. – сказав він з посмішкою. 

Тихої ночі.

Ваша Анна Стоун