Дарріантарн Ор'ксадель власною персоною

Знайомимся з вічно похмурим дроу))

...Я підірвалася, ще не розуміючи, що то був сон. Задихаючись часто дихаю, ніби я зовсім не спала, а бігла марафон. Бачу, що дроу теж не спить. Він сидить дивлячись прямо на мене, при цьому крутить у руках пляшку Джека.

– Жах? – незворушно не питає, а більше констатує вухатий.

– Швидше, страшна маячня. Я бачу тобі сподобався віскар? – не бажаючи розвивати тему, вказую поглядом на пляшку в його руках.

– Віскар? Це так називається цей демонський напій? Це явно не ельфійська робота. Ці здихлі нічого крім лікеру та вина не роблять.

– А ти, значить, великий поціновувач міцної випивки? – дивлюся на нього і червонію, згадуючи, що так і не познайомилася, зате легко перйшла на ти і навіть мало не зґвалтувала бідолаху, завдяки тому ж підступному Джеку.

– Здатний оцінити хороший, як ти кажеш, віскар. А цей – гарний! – За словами робить ковток, не відриваючи від мене погляду, потім простягає пляшку мені. Я червонію ще більше, мотаючи негативно головою.

– Я не п'ю, дякую.

– Дійсно? – З глузуванням в голосі і піднявши одну брову питає дроу. – Мені здається, ти трохи лукавиш. Коли я тебе знайшов, у ній вже не було більшої половини.

– Знаєш, я вже не п'ю, – як ображена маленька дитина відповіла йому. – Тоді мені здавалося, що напитися – це чудовий вихід із тієї ситуації, в якій опинилась. У мене були свої причини. На жаль, я помилилася, і це привело мене сюди. А ще алкоголь підштовхує мене творити незрозуміло що, – тут я почервоніла ще більше, згадавши той самий пристрасний поцілунок.

– Я б так не сказав… На мою думку, ти точно знала, що робиш. Повір, завзяття тобі було не позичати...