Часом великі історії починаються з крихітної замальовки. Так було і у випадку "Несподіванного кохання". Спочатку мені просто захотілося написати затишну історію про маршрутчика Андрія та студентку Уляну. Ця маленька романтична історія займала від сили 4 сторінки. Але після публікації історії на Букнеті було сумно прощатися з персонажами. Хотілося довідатися що ж було далі? Це бажання вилилося у велику (для мене) історію на 100 к символів. Та і зараз, після завершення написання, я вже сумую за Улею з Андрієм. І здається вони попросилися до наступної історії, яку вже почала писати. Це трохи інший формат, інший сюжет, але про це трохи згодом...
А як народжуються історії у вас? Сумуєте за своїми персонажами після закінчення написання?
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати