Не поспішаючи йду в сторону автівки, кутаючись в пальто. Надворі вже давно темно і світять ліхтарі. Ще декілька тижнів і буде новий рік, але температура вище нуля і сніг ще не лежить. І ось немов за помахом чарівної палички з неба починають летіти і кружляти у повітрі маленькі сніжинки. Я піднімаю обличчя вгору і завмираю від цієї краси. І раптом мене хтось хапає і починає кружляти.

- Привіт, мишенятко! - Чую найулюбленіший голос у світі. 

- Микита?! Ти яким чином тут опинився? - Верещу від радощів і не вірю, що це відбувається насправді.

- Ну я ж обіцяв повернутись, і я сумував.

Він трохи нахиляється і відчуваю теплий подих на шкірі обличчя. Потім він цілує мене в щоки і ніс, а я тремчу і в очах з’являються сльозинки. Він обережно зтирає їх ведикими пальцями і його погляд опускається на мої губи. Це так дивно. Тоді він легенько доторкається до них своїми, аж раптом випускає мене з обіймів і відступає на крок.

- Вибач. Я певно захопився.

- Не треба вибачатись. Я теж дуже скучила за тобою, Ніку.