Ще одна історія кохання завершена. Знижка

 Вітаю, любі читачі!

Історія Ніни та Матвія добігла кінця. Сьогодні було опубліковано останній, завершальний розділ історії. Від цього радісно та сумно водночас, адже прощання з героями, котрі стали рідними, так не просто. Однак, я щаслива, що зуміла написати цю історію та поділитися нею з вами. 

А якщо ви ще не читали цю історію, то запрошую у гості - Охоронець мого серця

Смачний кусь:)

Матвій знову усміхнувся, але цього разу його усмішка була теплою та зігріваючою, від чого Ніні, котра ненароком глянула на чоловіка, стало парко. 

І вона згадала, як точнісінько так само Кропивницький посміхався їй упродовж їхнього танцю на весіллі Левицьких. А після, коли танець завершився, під гучні аплодисменти решти гостей та заклики тамади — поцілував. Напористо, власно та без шансу на відмову. У ту мить Ніна мало не задихнулася від почуттів, що сколихнули її тіло й втрималася на ватних ногах лише завдяки міцним обіймам Кропивницького. Це було вперше, коли вона цілувалася з іншим чоловіком після розлучення. І це було… неймовірно, палко, захопливо та водночас… напористість Матвія її злякала. 

І ні, Ніна не втекла, не дала ляпаса нахабі, котрий поцілував її без її ж дозволу, вона продовжувала стояти поруч й вдавано посміхатися. Доти, поки тамада не об'явив наступний конкурс й всі неодружені дівчата та хлопці не пішли танцювати. 

Тільки тоді, не дивлячись на Матвія вона розвернулася та пішла у бік вбиральні, аби вмити обличчя прохолодною водою та прийти до тями. Тіло все ще не слухалося її, бувши під враженням, а мозок лютував. Ніні хотілося таки відвісити ляпаса Кропивницькому, але зупиняло те, що вона була на святі подруги, яке псувати не хотілося своїми бзіками. 

Вмившись та перевівши подих, Ніна таки вийшла з вбиральні та поспішила на терасу. Повертатися до задушливої зали, де точно був Матвій, їй не хотілося. Як і натрапляти на співчутливий погляд подруги, котра нині мала б хвилюватися лише про власне свято. 

На терасі було тихо й навіть затишно. Ніна знайшла найвіддаленіше місце та потягнувши туди крісло, всілася в нього. Прохолода вечора добре студила розгарячіле тіло та приводила думки до тями. 

— Ось ти де! — несподівано поруч з'явився Матвій. Навис над нею наче скеля й без краплі сорому заглядав у вічі. — Нас вже чекають, — додав, простягаючи руку. 

Ніна невдоволено зітхнула та задерла голову, аби дивитися чоловікові у вічі, а не на його губи, котрі не так давно так нахабно її цілували. 

— Я не піду. — гордо заявила й відкинулася на спинку крісла. 

— Як то? — здивовано запитав Матвій. Він був вже трішки захмелілий, бо погляд палав небезпечними іскринками. 

— Бо не хочу. Мені тут добре. 

Ніна сказала руки на грудях від чого зробила лише гірше. Її груди підскочили вгору й Матвій, згори, мав ще кращий огляд тепер на них. Побачене йому явно сподобалося, бо чоловік відразу гучно видихнув та відвів погляд. А тоді послабив краватку й знову глянувши на Ніну, сказав:

— Нас чекають гості та твоя подруга. Ти ж головна дружка, забула?

Агресії в голосі чоловіка не відчувалося, радше невдоволення та небажання пояснювати очевидні речі. І він не лютував, а спокійно стояв та чекав на Ніну. 

— Забудеш тут. — буркнула Ніна. — Я не піду, бо знову будуть дурнуваті конкурси. А я не хочу, аби мене облапували малознайомі мені індивіди. — сказавши це, вона різко підійнялася з крісла та пройшла повз Матвія. Якщо він надокучатиме їй тут, вона знову сховається у вбиральні. 

— Е, стривай, — Матвій її швидко наздогнав та вхопив за руку, розвернув до себе. — То ти так через поцілунок завелася?

— Завелася? — перепитала вона, вдивляючись в обличчя Матвія. Дивилася на чорні брови, такі ж чорні довгі вії та темні, наче ніч очі. Там досі буяла хтивість з краплинкою цікавості. — Ти не мав права мене цілувати. Без дозволу. — чітко окреслила кордони Ніна. 

Матвій видав щось на подобі смішка.

— Боже, жінко, — промовив, викликаючи у Ніни бажання таки втулити йому ляпаса. Він ще й насміхається. — То лише конкурс, завтра всі про це забудуть. До того ж ти, здається, була не проти. Чого не відштовхнула мене?

Ніна зробила глибокий вдих та повільно видихнула гнів та лють, що на мить зібралися в грудині. Як він смів так насміхатися з неї? 

— Було б дуже весело нашим друзям згадувати, як на їхньому весіллі дружка зарядила ляпаса дружбі, як гадаєш? 

— Я не настільки погано цілуюся, — чомусь замість обурення промовив Матвій, і Ніна вибухнула. І це прозвучало дуже самовпевнено. 

— Ти нестерпний. Дай мені спокій. 

З нагоди завершення книги, нині діє знижка на ще одну мою книжечку - Любов, халати та конкуренція

Анотація

Він вкрав її мрію, та змусив поступитися власним принципам. Забути та пробачити? Нізащо! Тим паче, що вражена жіноча гордість.
Вона ж полонила його серце та думки, й підштовхнула до краю прірви — туди, де власні “табу” ламаються об стіни нових почуттів. Підкоритися та відпустити? Ніколи! Адже тоді постраждає не лишень чоловіче Его, а і його серце.
Чи зможуть ці двоє порозумітися та не скоїти непоправних дурниць в боротьбі один проти одного? Що виявиться сильніше, амбіції, ненависть чи почуття?

Запрошую всіх на мою сторіночку! 

Відстежувати автора

І не забувайте, що діє програма лояльності! 

З любов'ю, завжди ваша Мартіна!