Сьогодні...вкрай нервовий ранок, правда? Всю ніч тривога, прильоти та новини. Ненавиджу ранки, коли пишеш до всіх знайомих чи вони там живі ще. Сидиш і дивишся в екран потрісканими очима, й думаєш — а що, як одного разу людина не відповість? 

Ні краплі не шкодую, що перемкнулася на інший жанр і  легкогий гумор змінила на скло та помсту. Накипіло певно? Хочеться вірити, що якщо життя не покарає всіх бовдурів за те, що вони зробили, то це зроблять самі люди. Що буде хоч якась справедливість. Що жодна куля не мине безслідно для того, хто її випустив. Що жодна ракета, яка знищила дім, не буде забутою до вечора. Що...що знайдеться щось таке, що зможе компенсувати все це.

А поки я заливаю в себе каву після безсонної ночі, заходьте на знижку по "Відьминій службі кол-центру" та проду на "Роуз".