Знижка 15%

Привіт, мої любі❤️
Сьогодні діє знижка на завершену книгу❤️
За законами жанру❤️

Захоплива історія, сповнена гумору та протистояння характерів головних героїв. Він – спадкоємець великого бізнесу, єдине його бажання – не розчарувати батьків. Вона – суцільне розчарування батьків. Втекла з рідного міста, вилетіла з університету за несплату і мріє стати відомою письменницею. Що між ними спільного, якщо врахувати, що вони навіть живуть у різних містах? Абсолютно нічого, але Він вважає, що Людмила палко закохана в нього і марить тим, аби бодай на мить опинитися поряд. Що із цього вийшло? Ось це ви і дізнаєтесь, прочитавши книгу.
А поки, залишаю маленький уривочок і до зустрічі на сторінках моїх книг:

Гарний, зараза. Чорний костюм йому дуже личив. Як завжди: досконало вкладене волосся, ідеально підстрижена борода, довжелезні чорні вії та ті темно-зелені очі, що завжди дивляться з якоюсь ноткою іронії. Коли він постукав у двері, я відчула якесь хворобливе тремтіння, мов мене скосив грип. Навіть думала скасувати все та спихнувши на критичні дні, магнітні бурі чи чорну кішку, що перебігла дорогу, не йти нікуди. Хотілося залишитися в номері та не відчиняти йому. Ще й сукня… сукню взяла свою. Те збочення з рюшами я при здоровому глузді не одягну.

Але щойно ми вийшли з готелю, з Македонським почали відбуватися феноменальні метаморфози – він узяв мене під руку, допомагаючи йти на високих підборах, що добре додавали мені зросту й були просто каторгою для ніг. Відчинив дверцята та навіть поцікавився чи достатньо мені тепло.

– Куди ти мене везеш? Це точно зустріч, чи ти вирішив мене продати в літературне рабство й це моя остання подорож? – чоловік усміхнувся... і поклав свою руку на мою. Цього жесту я не зрозуміла, тож висмикнувши руку, поклала її собі на ногу. Від гріха подалі. Може, це він так перевіряв чи я справді не змерзла?

– Тобі сподобається, – ця дурна усмішка не сходила з його обличчя, поки ми їхали. І лише приїхавши до ресторану, Македонський почав помітно нервувати. Декілька раз поглядав на телефон, квапливо йшов до закладу, тягнучи мене слідом. І навіть сівши за столик, нервово вистукував пальцями якийсь дивний ритм, подібний до похоронного маршу. Його стан передався і мені. Це я помітила, коли зловила себе на думці, що сама почала шукати поглядом бодай когось, хто б йшов до нас. Ми ж до когось сюди приїхали?

– А коли прийдуть ті, заради кого ми приїхали? І якого біса я навіть не знаю, до кого приперлися?

– Не лайся. Тобі не личить, – він знову потягнув свою руку до моєї, але цієї миті до нього зателефонували. Мої кінцівки було врятовано.

Македонський перепросив та встав з-за столу. Вийшов із залу та був відсутній десь хвилину. А потім повернувся якийсь надто задоволений. Підійшов до столика, припинив шкіритися та сів на своє місце.

– Мені дуже шкода, але мій партнер скасував зустріч. У нього трапилася катастрофа.

– Щось із твого вигляду не скажеш, що тобі шкода.

– Не будь такою злою, Людо. Такий прекрасний вечір, з тобою такий чоловік, а ти шукаєш негатив.

– Слухай, "такий чоловік". Ти коли вранці прокидаєшся, як, милуєшся на себе, чи обходишся банальним лизанням зі своїм відображенням у дзеркалі? – він усміхнувся і нахилився до мене.

– А ти хочеш стати частиною мого ранку? – Що? Мені почулося, чи йому голову надуло феном, поки він укладку робив?

– Я із задоволенням стану частиною твого прощального ранку, Македонський. А доти – попрошу не фантазувати вголос, – він проігнорував мою останню репліку, усе ще не відсовуючись.

До зустрічі на сторінках моїх книг❤️

З любовʼю, Дарина❤️