Продовження «зрады»

— Проходь, знімай пальто.

Відвідувачка переступила поріг і поставила на підлогу важку сумку. Її обдало жаром натопленої печі.

— Що це ви, діду Матвію, так накочегарили? Дров не шкодуєте, я дивлюся!

— Для тебе старався, красуне. Як же ж тобі в холодній хаті роздягатися?! — усміхнувся він.

Ірина косо глянула на худорлявого чаклуна:

— Ви спочатку справу зробіть, а вже потім про розплату думайте!

— І то вірно. Показуй, що притягла?

Гостя вивалила на стіл частування.

— Ось! Усе для «вищих сил»! — пожартувала вона.

Дід навіть присвиснув:

— Для чого ж так багато?

— А щоб наїлися! 

— Тьху! Дурепа, дівка! Казав же, що не для мене це! — обурився старий.

— Ага. Я так одразу й зрозуміла. Навіть собі уявила, як ви цю горілку в компанії з вищими силами розпивати будете!

Дід Матвій важко зітхнув: вкотре доводиться пояснювати необізнаним людям прості істини.

— Слухай сюди, — поманив він пальцем.

Дівчина нахилилася ближче, готуючись почути секрет.

— Будь-яке заклинання має бути звернено до потойбічних сил природи, які чують прохання і відповідають на нього. За це їм потрібно дякувати неухильно, інакше вони розгніваються, і тоді не поздоровиться ні мені, ні тобі. Тому потрібен відкуп, з ним не можна затягувати. І економити на цьому не слід! М'ясо треба кинути на перехрестя і горілку вилити там же на землю. Це є жертвопринесення! Тобі зрозуміло?

— Так м'ясо ж собаки зжеруть! — зауважила Ірина.

— А це вже не нашого розуму справа, ким вищі сили керувати будуть. Якщо хто зжере, то тільки за вказівкою згори, не сумнівайся!

Ірина дійшла висновку, що легше удати, що вірить, і погодитися, ніж продовжувати цю марну розмову.

— Гаразд, переконали, діду Матвію! Ось вам яблуко і чоловіче волосся.

— Сідай на стілець і уявляй образ мужика, якого приворожити хочеш. Як звати його?

— Андрій.

— А тебе?

— Ірина.

— Сиди й мовчи, доки тебе не запитаю. Зрозуміла, що кажу?

— Зрозуміла, діду Матвію!

Читати роман «Зрада» Тетяни Олiйник  тут:

https://booknet.ua/book/zrada-b430271